**Добре серце**
Першої відпустки Никон чекав, як свята. Поїхав у село до батька, який виховував його до дев’яти років. А потім померла мама. Він існині пам’ятає той день: вона лежала на ліжку бледна, змарніла, хвороба не пощадила. Пам’ятає, як плакав, як бракувало мами.
Гнат — батько Никона — теж був убитий горем. Добре жили з дружиною. Залишившись сам із сином, злякався:
— Чи зможу я виховати його гідним? — хвилювався. — Адже дитині потрібна мати. Довесть ся просити мою матір, щоб доглядала за онуком, поки я на роботі. Добре, що вона живе неподалік.
**Нова дружина батька**
Життя йде. Минув рік, потім другий. Знайомий Гната познайомив його з Дариною, далекою родичкою. Батько почав іс нею зустрічатись, а потім вона переїхала до нього. Дітей у неї не було, хоча вже давно за тридцять, і заміжня не була — були чоловіки, з одним навіть трохи пожили, та не складалось.
Від першого дня між Дариною та Никоном виникла неприязнь. Спочатку обидва не показували виду.
— Нащо мені ця дитина? — думала вона. — Треба відправити його до баби, до матері Гната. Адже вона за ним доглядала.
— І нащо батько привів цю тітку до нас? Вона зовсім не схожа на маму, і готує не смачно, і дивиться на мене колючим поглядом, — думав Никон, якому було майже одиннадцять.
Гнат нічого не помічав — йому було добре: і він, і син ситі, речі постирані, у хаті прибрано. А що ще треба? Дарина була хитрюгою: при чоловікові говорила з Никоном спокійно, а наодинці шипіла і лаяла. Одного разу навіть прямо сказала:
— Гей, ти, нахлібник, буде краще, якщо підеш жити до своєї баби Марії.
Хлопчина, схоже, теж це зрозумів.
— Бабусю, можна я переїду до тебе? Не хочу жити там із цією тіткою Дариною. Вона мені не подобається, і я їй теж. Коли батька немає, вона мене лає й називає «нахлібником».
— Звичайно, Никончику, звичайно. Я сама хотіла запитати, та ти випередив, — Марія бачила, що Дарина не переносить чужого сина.
Гнат спочатку здивувався, що син пішов жити до баби, але Никон не скаржився на нову дружину. Вони, правда, не розписувались — так і жили. Гнат не пропонував, думав, що ще не час.
До батька Никон переста
