🌿 «Тато завжди з нами… навіть у відсутності»

Для мого Тата… ❤️
Вона часто приходить до старенької лавки в парку, де колись вони гуляли удвох. Вітер грає серед листя, а їй здається, ніби він несе його сміх. Він був майстром жартів у такі моменти, розповідав про свої молоді роки й показував, як помічати чарівність у звичайному.
Його вже немає, але кожен її крок, кожне рішення, кожна дитяча посмішка наповнені ним. Дехто подумає, що вона застрягла в минулому. Але це неправда.
Вона живе любов’ю, яка не підкорилася часу, і біль, що не загоївся. Вона не тікає від спогадів — адже знає: є пустка, яка залишається назавжди. Вона вчить себе існувати з нею, носити її, як найцінніший скарб у душі.
У нічній тиші вона заплющує очі й знову чує його: той самий, що колись розганяв страх оповідками й казав, що пітьма — не страшна. І ця мова без слів продовжується досі.
Бо є нитки, які не розриваються. І є почуття, яке перемагає навіть вічність 👨‍👧.