Бідна родичка
А мій подарунок де? Чи я вже не жінка?
Чесно? Для мене ви незваний гість. Нехай вам ваша дочка дарує.
У Оленки стиснулося серце від хвилювання, але вперше в житті вона сказала тітці все, що про неї думала. Шкода тільки, що це трапилося під час свят.
Мати стояла в передпокої з охапкою червоних троянд і коробкою нового парфуму. Якісного, оригінального. Тітка ж завмерла в дверях кухні, чорніша від хмари. І за розміром теж була немалим обхватом.
Зіно… мати збентежено подивилася на сестру. Ну вона ж до мене приїхала, маму привітати…
А я для неї що, порожнє місце? Зіна примружилася, дивлячись на племінницю, як на ворога.
Ну це ви перегнули. Порожнє місце хоча б тихіше і без претензій, відчепилася Оленка.
Оце виховання! Яку ж хаму ти виростила, Наталко! сердито кинула Зіна і пройшла повз, зневажливо глянувши на дівчину. Буду розумнішою. Не хочу бути частиною цього цирку.
Мати легенько наступила Оленці на ногу, кинувши суворий погляд. Наталка завжди була миротворцем у родині. І завжди терпіливо ставилася до витівок тітки.
А от Оленка та її батько такої терплячості не мали.
…Зіна майже не брала участі у житті Оленки. До того ж була неймовірно жадібною. Прямо як Скрудж із «Різдвяної пісні». Оленка з дитинства знала: чекати подарунків від тітки Зіни це як вірити в Діда Мороза після тридцяти.
Ні, іноді тітка щось приносила. Але завжди за принципом «на, Боже, що мені негоже».
У чотири роки Оленка отримала від неї світильник у вигляді червоних жіночих губ. У шість облуплену статуетку жаби з відбитою лапою. Чоловічі шкарпетки, прострочені набори для душу, розпакована коробка постільної білизни з кривими мультяшними курчатами… Було всього.
Одного разу Зіна навіть принесла брудного, наполовину лишого кошеняти як подарунок. Очевидно, підібрала на вулиці. Батьки вигнали б його за двері, якби не сльозні прохання Оленки залишити малятко. У підсумку через кілька днів його нібито віддали знайомим, а саму Оленку потім лікували від лишаю. Сліз було… хай мама не журиться. Через десять років батько проговорився, що кошеня нікуди не віддавали воно просто не вижило, попри всі їхні зусилля.
Ця історія залишила дуже гіркий присмак. Неприємно було навіть зараз.
Про жадібність Зіни знали навіть подруги Оленки. Одного разу дівчатка пішли на колядування по родичах і зайшли до Зіни. Та десять хвилин бігала по хаті, щось шукала, і врешті видала їм пакетик із жменею цукерок.
Фу, гидота якась, скривилася одна з дівчат, спробувавши «частування» вже на вулиці. Схоже, твоя тітка вирішила нас отруїти.
Ці цукерки побили всі рекорди огидності. З білим нальотом, застарілі, з гірким зернятком кави всередині. Було очевидно, що вони пролежали в запасниках кілька років, чекаючи своєї черги.
Оленці було соромно за тітку. Хоча з іншого боку до чого тут вона?
З роками краще не ставало. Якщо Зіна приходила на свята (а приходила вона майже завжди), то відразу з пакетами та контейнерами.
Ой, поклади мені твого пирога, будь ласка, просила вона Наталку. Хоча б Вітька й Марійку почастую, раз вони не змогли прийти. І мяса, якщо можна. Бо ми востаннє мясо нюхали, мабуть, місяць тому… Ціни на нього просто космос!
Наталка була лише рада.
Що, сподобалось? посміхалася вона, накладаючи ще. Приводь їх на наступних вихідних, а то я Марійку сто років не бачила.
У ресторанах Зіна теж не скромничала і сама розкладала їжу по контейнерам. Могла навіть підійти до інших гостей і запитати, чи будуть вони доїдати свою порцію.
На родинних застіллях тітка постійно скиглила. Основних тем було три: ціни, зарплати та податки. Яким же був загальний шок, коли одного разу Зіна похвалилася, що купила другу квартиру в іншому місті.
Там нерухомість коштує майже стільки ж, а оренда дорожча, діловито розповідала тітка. Правда, їздити туди накладно, але у мене там аж дві подруги, доглядають і допомагають.
Тим часом батьки Оленки вже пять років відкладали на ремонт і все ніяк не могли нагромадити достатньо. Їхня «бідна родичка» ви
