А де мій подарунок? Чи я вже не жінка?
Чесно? Ви для мене непроханий гість. Нехай вам ваша дочка дарує.
У Соломії стиснулося сердце від хвилювання, але вперше в житті вона висказала тітці все, що думала про неї. Шкода лише, що це трапилося напередодні всього світлого свята.
Мати стояла у передпокої з охапкою червоних троянд та коробкою нового парфуму якісного, оригінального. Тітка Марія ж завмерла у дверях кухні, чорніша за хмару, така ж величезна за обрисами.
Марійко… мати, Оксана, збентежено подивилася на сестру. Ну вона ж приїхала до мене, маму привітати…
А я для неї пусте місце? Марія прищурилася, дивлячись на небогу, ніби на ворога.
Ви перегнули. Пусте місце хоча б тихше та без претензій, гаркнула Соломія.
Оце й виховання! Яку ж хаму виростила, Оксанко! сердито кинула Марія, пройшовши повз, знизуючи поглядом. Буду розумнішою. Не хочу брати участь у цьому ярмаркові.
Мати ледь торкнулася ноги доньки, кинувши суворий погляд. Оксана завжди була миротворцем у родині. Та й до витівок тітки ставилася поблажливо.
А ось Соломія та її батько Дмитро такої терплячості не мали.
…Марія майже не брала участі в житті Соломії. До того ж була неймовірно скупою. Прямо як Скрудж із «Різдвяної пісні». Соломія з дитинства знала: чекати подарунків від тітки це як вірити в Діда Мороза після тридцяти.
Ні, іноді вона щось приносила. Але завжди за принципом «на тобі, Боже, що нам негоже».
У чотири роки Соломія отримала від неї світильник у вигляді червоних жіночих губ. У шість обдерту статуетку жаби з відбитою лапою. Чоловічі шкарпетки, прострочені набори для душу, розпаковану коробку постільної білизни з кривими мультяшними курчатами… Усе було.
Одного разу Марія навіть притягла брудного, наполовину лишого кошеняти. Батьки виставили б його за двері, якби не сльози Соломії. За кілька днів його «віддали знайомим», а саму дівчинку лікували від лишаю. Сліз було мамо не журись. Через десять років Дмитро пробовкнувся, що кошеня було хворе і не вижило, попри всі їхні зусилля.
Про жадібність Марії знали навіть подруги Соломії. Одного разу вони разом ходили по вулиці з колядою і зайшли до тітки. Та десять хвилин бігала по хаті, шукаючи щось, і врешті вручила їм пакетик із жменею цукерок.
Фу, гидота якась, скривилася одна з дівчат, спробувавши «частування» вже на вулиці. Схоже, твоя тітка нас отруїти збиралася.
Ті цукерки були білі від нальоту, застарілі, з гірким кавовим зернятком всередині. Очевидно, вони пролежали в запасі роки.
Соломії було соромно. Хоч чого?
З роками краще не ставало. Якщо Марія приходила на свята а вона приходила майже завжди то з пакетами й контейнерами.
Ой, поклади мені твого пирога, будь ласка, просила вона Оксану. Вітька й Галю хоча б почастую, раз вони не прийшли. І мяса, якщо можна. А то ми востаннє його нюхали, мабуть, місяць тому… Ціни ж злетіли!
Оксана лише раділа.
Що, сподобалось? усміхалася, накладаючи більше. Приводь їх на вихідних, а то я Галю сто років не бачила.
У ресторанах Марія теж не скромничала, розкладаючи їжу по контейнерам. Могла навіть спитати інших гостей, чи не залишать вони свої порції.
На родинних застіллях тітка ныла про три речі: ціни, зарплати та податки. Усі аж очі витріщили, коли Марія одного разу похвалилася другою квартирою в іншому місті.
Там нерухомість дешевша, а оренда дорожча, діловито розповідала вона. Їздити, звісно, накладно, але там у мене дві подруги придивляють.
А батьки Соломії вже пять років не могли зібрати на ремонт. Їхня «бідна родичка» виявилася набагато заможнішою.
Коли Соломії виповнилося пятнадцять, Марія переїхала до того самого міста. Галина вступила до інституту, і мати вирішила супроводжувати її. Тоді Соломія з батьком з полегшенням видихнули. Вони вже не могли терпіти цю вічну гостю.
А ось Оксана засмутилася.
Та все ж сестра… зітхнула вона.
І ось через сім років Марія знову на порозі. Приїхала до матері, як завжди з порожніми руками. Ні тістечка, ні квітів, навіть дешевого рулету з магазину. А за столом сиділа, ніби їй усе винні подати.
І час обрала не випадково початок березня. Напередодні свята. Марія завжди вміла зявлятися там, де пахло подарунками.
Та якщо тітка не змінилася, то Соломія так. Вона більше не була тією соромязливою дівчинкою, що чекала на диво. Дізнавшись про візит тітки, вона навмисне вирішила: не привітає її. Навіть якщо це викличе скандал.
Батько, коли Марія пішла, усміхнувся і показа
