Тепер є заради кого жити
Дитинство Соломії було таким, що повертатися до нього не захочеш ні за що. Батька свого тверезого вона майже не бачила. Втім, він не піднімав руку ні на дружину Олену, ні на доньку — боявся. Одного разу хотів «показати характер», але Олена вдарила його чимось важким так, що голова тріщала довго. Зрозумів — наступного разу може бути ще гірше.
Тому він витравляв їх скандалами. Міг навмисне пролити борщ на підлогу чи щось солодке, щоб за ним прибирали, бив посуд. Вночі міг репетувати пісні, щоб ніхто не спав — навіть власну матір не шкодував, яка теж жила з ними. Після чергової лайки Олена збирала речі, вже кілька разів починала, але протверезілий чоловік повз на колінах:
— Оленко, не йди, не кидай мене, пробач, я кину пити, обіцяю. Сам не знаю, що роблю, — а вона вірила, та й йти їй було нікуди — батьки померли рано.
Батьківську хату старша сестра продала:
— Ти не доглядала за батьками, тому вони переписали дім на мене.
Так і жила Олена з чоловіком-скандалістом, донькою Соломією та свекрухою, яка потай ненавиділа невістку й кожен раз жаліла сина, примовляючи:
— Бідний мій синочок, зі змією живеш, — Олена, почувши це, кричала у відповідь:
— Твій «бідний» синочок випив у мене всю кров! Поїду з Соломійкою, живи сам із ним! — свекруха замовкала надовго, навіть із онукою не розмовляла.
Олена мріяла, щоб донька швидше покинула дім, і сказала:
— Після дев’ятого класу поїдеш у райцентр, у технікум, вчитися на кухаря чи кондитера.
— Не хочу, мам, добре вчусь у школі, потім буду до інституту готуватися.
— Грошей у мене на інститут немає.
— А я на бюджет спробую, — відповідала донька, але мати не слухала.
— Годі вигадувати! Завтра їдемо подавати документи, — різко сказала вона.
Соломія вчилася в технікумі й познайомилася з Олегом, місцевим хлопцем, який працював на ринку. Він розповів, що втік із дому — з батьками не ладнає, а тут зняв кімнату з другом. Вона теж розкрила душу.
— Не подобається мені тут вчитися, мати насильно запхала. Батько п’є… — зізналася вона. Незабаром Олег запропонував:
— Нащо тобі в гуртожитку? Переїжджай до мене, друг мій поїхав додому, набридло йому тут самому. Будемо просто жити разом, я до тебе не чіпатимусь, — твердо пообіцяв він. — Готуватимеш, прибиратимеш, я допомагатиму.
Чому Соломія йому повірила — сама не знає. Лише через багато років, згадуючи, казала, що була наївною дівчинкою. А тоді не думала ні про що — лише б тікати від ревучого вночі батька й незадоволеної матері. Не хотіла вчитися в технікумі.
З Олегом прожили всього три місяці. Вона навіть не помітила, як закохалася й як усе трапилося. Одного разу їй стало зле, нудило. Олег виявився тямущим у таких справах і відразу зрозумів.
— Ні, тільки не це, — скрикнув він.
— Ти що? — очі Соломії стали круглі.
— Мені ще твоєї вагітності не вистачало! — він навіть обличчям змінився. Лагідний Олег перетворився на потвору й вигнав її.
Вона зібрала речі й повернулася додому. Матері сказала, що приїхала на канікули, сподівалася — може, Олег помилявся.
Але незабаром сама зрозуміла, що вагітна. Скільки могла — ховала від матері, але та помітила живіт і потягнула її до лікаря. Було вже пізно позбуватися. Дома кричала:
— Сороміцько! Я тебе відправила вчитися, а ти в подолі принесла!
Скандал був такий, що чули навіть сусіди. Батько лаяв матюками й говорив, що розпуста в неї в крові, як і в матері. Олена ледь не вбила його. Бабуся теж дивилася з-під лоба. Життя в домі для Соломії зникло. Приходили з поліції й опіки, питали, від кого вагітна, але вона сказала, що не знає прізвища Олега і де він тепер.
Соломія закрилася. Щодня слухала образи від матері, а одного разу та навіть вдарила її. Вона вибігла з дому й побігла до річки. Стояла за парапетом моста й тремтіла. Дриж
