ЗМІНЛИВИЙ СВІТ
Олексій жив так, як усі. Щодня йшов на роботу в Київ, а коли зміни збігалися, вечеряв удома з Маринею – суворою, але доброю дружиною. У вихідні він вирушав на рибалку на озеро Світязь. Там, серед тихих хвиль, він знайшов маленького сірого кошеня, грайливого, ніби крихітка‑пухнастий вітер. Кошеня щодня під’їжджало до мостиць біля берега, чекало, коли Олексій принесе їжу. Воно прив’язалося до нього і чекало, коли він повернеться.
Але невдовзі Олексій зрозумів, що це не котик, а кішка. Сіра – маленька, надзвичайно ласкава кішка, що підлазила в його човен і «допомагала» ловити рибу, хоча насправді лише заважала. Проте вона завжди отримувала свою частку – свіжу рибку, яку Олексій очистив від луски та кісток. Здавалося, що це щастя ніколи не закінчиться.
Настала осінь. Осінь, пані й панове, завжди приходить після літа. Світ змінюється, і миті, що пройшли, вже не повернути. Лиш боляче згадувати їх. Олексій вирішив нарешті поговорити з Маринею, щоб забрати Сіру додому. Марина була жорсткою дамою; без її згоди нічого не вдасться.
Того вечора йому не вдалося підняти розмову. Грип швидко підхопив його – висока температура, кашель, рясний виділення з носа. Олексій ледь підвівся, коли четвертого дня за вікном спалахнув блискавка, а громовий удар змусив вікна задригатися.
– Дощ, – сказала Марина. – І, здається, сьогодні ще й крижинки. Щось рано для нашого року.
Важкі краплі билися об підвіконня, розбризкуючись на тисячі бризок, а крижинки рявкали об скло.
– Добре, що ми вдома, – промовила Марина, і Олексій згадав, як Сіра дивилася на нього довірливим поглядом.
– Вона там, – сказав він, і під лівою лопаткою його спина знову закостеніла.
– Хто вона? – запитала Марина.
– Сіра. Я їй обіцяв. Весь літній сезон вона була зі мною, я годував її рибою, вивозив на прогулянки. – Олексій стискав зуби, адже температура лише спала, а він уже мчав до виходу.
– Куртку! Одягни куртку! – крикнула Марина.
– Куди ти їдеш у таку темряву? – запитала вона.
– Завтра вранці. Поїдемо разом! – Олексій не чув її голосу. Перед очима стояла Сіра, що, очевидно, чекала на нього, сподівалася, вірила.
Яскраве світло фар розрізало струм води, що лилися з неба. Машина різко загальмувала, і Олексій побачив Марину, що сиділа на задньому сидінці.
– Ну, – сказала вона, – йдемо шукати твою «секретну» жінку?
Олексій настоював, щоб вона сіла за кермо й повернула машину до мостиць.
– Ти мені потрібна за кермом, – сказав він, і вийшов під пронизу «холодний, обпікаючий» дощ. Краплі миттєво просочувалися під куртку, а крижинки вдаряли по обличчю, ніби крихітні ножі.
Він повз по лісі перед мостиць, кличучи Сіру, та вітром і дощем лише гучав різкий свист. Він був до краю промоклим, забувши про грип. Оббіг усі кущі, обхапав дерева, та нічого не знайшов. Марина сигналізувала з машини, клялася, її голос був чутний навіть над ревом бурі.
Коли надія вже майже залишила його, Олексій зрозумів, що треба робити. Він зупинився посеред поля, закрив очі, підняв обличчя до потоку води, розкинув руки, підняв долоні вгору.
– Ти зовсім з’їхала з розуму, – крикнула Марина з машини.
А він чекав. Чекав, доки дощ, вітер і крижинки стануть частиною його самого. Він не був віруючим, і що він шепотів і кому, назавжди залишиться таємницею. Але, здається, він знайшов правильні слова, бо вітер раптом стих, дощ перетворився на дрібні краплі, що м’яко килимали листя і поверхню озера. Хвилі заспокоїлися, вода стала гладкою, як відполірований стіл.
Тоді йому здавалося, що він почув слабенький скрип, ніби з правого боку, ехо плачучого крику. Він повернувся, не відкриваючи очей, і пішов. Крок за кроком, він прислухався, і звук підводив його вперед. Двічі він падав, піднімався і йшов далі.
Марина вискочила з машини, кричала відчайдушно, а Олексій ішов, бо інакше не міг. Під кущем зібралась невелика купка листя. Коли він натрапив на гілки, зупинився, відкрив очі – тихий писк лунав з-під цієї купки. Схилившись, він обережно відкрив її обмороженими руками.
Маленьке мокре і холодне тіло дрижало. Писк лунав зсередини.
– Сіра, – сказав він. – Сіра, я прийшов за тобою.
Він підхопив кішку, притиснув її до грудей, щоб було тепліше, і повернувся до машини.
– Знайшов? – запитала Марина, здивована.
