Розбите серце на Волині: як зрада чоловіка змінила життя
Оксана Миколаївна багато років працювала у чоловічому колективі на фабриці у невеликому волинському містечку. Її поважали, а колеги не скупилися на компліменти та букети квітів. Чоловік Тарас до цього звик і ніколи не ревнував — Оксана не давала приводу. Для неї родина завжди була на першому місці: коханий чоловік, син, який закінчував школу, і затишний дім. Життя здавалося спокійним і щасливим, доки одного дня все не змінилося.
Якось директор фабрики, Василь Іванович, викликав Оксану до себе. Без вступів він почав: «Оксано Миколаївно, я знаю вас багато років і довіряю, як рідній. У мене прохання… Моя стара подруга просила влаштувати її доньку на роботу. Досвіду в неї небагато, але візьміть її собі помічницею, навчіть усього. Це моя особиста проха.». Оксана кивнула: «Звісно, Василю Івановичу. Але де її розмістимо?» — «У вашому кабінеті, — відповів директор. — Не до чоловіків же її садити! Організуйте їй місце, і вперед».
Оксана вийшла з кабінету збентежена й розгублена. Підсадити до себе якусь дівчину? Ще й навчати її всьому? А раптом директор готує їй заміну? Вона віддала фабриці стільки років, працювала вірою й правдою, а тепер їй таке! Вона ще далека від пенсії, а вже відчувала, як її позиція хитається. З цими думками вона викликала робітників, щоб облаштувати друге робоче місце, хоч і шкодувала втрачати особистий простір.
Через кілька днів з’явилася нова співробітниця — Мар’яна. Оксана чекала молоду дівчину, але побачила жінку років сорока, чемну, трохи повну, з теплою посмішкою. Оксана вирішила тримати дистанцію — все ж таки донька подруги директора, мабуть, розпещена. Але Мар’яна виявилася іншою. Слово за слово, вони розбалакалися, і Оксана відчула несподівану приязнь.
Мар’яна розповіла, що була одружена з бізнесменом, не дуже вдалим, але достатньо забезпеченим. Вона не працювала, присвятивши себе дому та дітям — старший син уже закінчив школу, молодший ще вчився. Життя Мар’яни оберталося навколо родини, доки одного дня все не розсипалося. Того ранку вона була у чудовому настрої, зварила борщ, збиралася спекти палянички, але зрозуміла, що борошно закінчилося. Пішла в магазин, набрала два пакети продуктів, а повернувшись, побачила чоловіка на кухні.
«Привіт, коханий!» — радісно сказала Мар’яна. — «Чому так рано?» Чоловік холодно відповів: «Мар’яно, я йду. У мене інша жінка. Вже давно. Прощавай». Вона завмерла, тримаючи пакети, а він, уже біля дверей, додав: «Ти себе зовсім запустила. Поки я будував кар’єру, ти чим займалася? Ти вже не та Мар’яна, яку я кохав — амбітна, яскрава, за якою всі оберталися. Шкода». І пішов — до молодої бізнес-леді, з якою познайомився на роботі.
На щастя, квартира належала батькам Мар’яни, які жили за містом. Вони повернулися, щоб підтримати доньку. Мар’яна залишилася без роботи, без чоловіка, але з бажанням почати все спочатку. Оксана слухала її історію, і в її душі прокидалася тривога. Їхні долі були схожі: обидві присвятили себе родині, обидві вірили у міцність шлюбу. Та чи не помилялася Оксана, вважаючи своє життя ідеальним?
Через кілька тижнів Оксана запропонувала: «Мар’яно, давай на «ти». Ми майже однолітки, сини в нас одного віку, да й на життя дивимося однаково. Для всіх я Оксана Миколаївна, а для тебе — просто Окса». Мар’яна зраділа, і їхня дружба зміцніла. Вона виявилася кмітливою, швидко вчилася, приносила користь у роботі. Але головне — вона стала для Оксани подругою, якої в тій не було зі шкільних часів.
Розмови з Мар’яною змусили Оксану задуматися про власний шлюб. «Мар’яно, уяви, я завжди вважала, що Тарасові зі мною пощастило. Я ж усе для нього робила, думала, він цінує», — ділилася Мар’яна. Оксана слухала і відчувала, як у її серці прокидається сумнів. А якщо Тарас теж байдужий? Чому він не ревнує, коли вона розповідає про компліменти від колег? Чому так рідко дарує квіти? Одного вечора, вийшовши з душу в халаті, Оксана розчісувала волосся перед дзеркалом і помітила дивний погляд Тараса. Хіба він не порівнює її з кимось іншим?
Мар’яна ж у чоловічому колективі розквітла. Вона схудла, стала впевненішою, хоч і хвилювалася, що не впорається з роботою. На Міжнародний жіночий день колеги, як завжди, засипали Оксану й Мар’яну квітами та подарунками. Мар’яна була в захваті, а один із колег, Олександр Петрович, запропонував провести її додому, допомагаючи нести букети. Оксана ж цього разу залишила подарунки в офісі. Вона згадала, як десять років тому Тарас принісТієї ночі, обійнявши Тараса, вона шепотіла йому на вухо: «Дякую, що залишився».
