«Зійди з чужого потяга: небезпечна подорож»

Квиток не туди
Марко все життя прагнув волі. Уявляв, як сам визначатиме пункти призначення, шляхи й тих, хто йтиме поруч. Та дійсність розставила все на свої місця: монотонні зобов’язання, відносини без тепла, мрії, сховані глибоко в пам’яті. Щодня він, наче пасажир, що потрапив не у свій поїзд, сідав у вагон рутини й рухався туди, куди йому вказували.
Якось, споглядаючи за вікном розмиті краєвиди, він раптом задумався: «Чи це мій шлях?» Відповідь обпекла ніби полум’ям. Ні. Це не його маршрут. Чужа доля, чужі цілі, чужі обличчя.
Зупинка. Легкий шепіт динаміків — назва станції. Марко вхопив потертий рюкзак і вийшов. Серце билося: «Що тепер? Куди рухатись?» Та вперше за багато років він зідхнув вільно. Жах лишився там, у вагоні, а на пероні його обійняли тиша й легіт можливостей.
Він ще не вибрав напрямок. Але був певен: відтепер кожен крок, кожна станція — його власний вибір.