— Завтра я переказую мамі гроші на квартиру, — сказав Коля, не чекаючи мого схвалення.
— Ти серйозно збираєшся купити мамі житло? — запитала Олеся, дивлячись на нього з недовір’ям. Коля сидів за кухонним столом, на обличчі був легкий сором.
— Так, — кивнув він, уникаючи її погляду.
— Ти ж сказав, що нам не вистачає мільйона, а ми вже майже склали цю суму. — підвищила голос Олеся. — Ми чотири роки копимо на свою квартиру! Ми вже розглядали варіанти, підбирали район!
— Олеся, подумай сама. Мамо вже давно живе в комунальній квартирі, де сусіди ввечері піднімають шум і п’ють. Вона заслуговує на спокійне гніздечко. — сказав Коля, спокійно, але твердо.
Олеся сіла навпроти нього, руки тремтіли від обурення.
— А що ж щодо нас? Хіба ми не маємо права на власне житло? Ми молоді, хочемо дітей, а в цій крихітній однокімнатці вже не вміщаємося! Я вже всім друзям казала, що скоро переїдемо.
— Мама одна, скоро вийде на пенсію, її зарплата — мізерна. Ми ж молоді, можемо ще довго збирати. — відповів Коля.
— Збирати? — підскочила вона. — Ти розумієш, скільки часу це займе? Ми щомісяця відкладали лише сорок тисяч, відмовляючи собі в усьому!
Коля нарешті подивився на неї. У його очах було рішуче сприйняття.
— Завтра я переказую мамі гроші на квартиру. Рішення прийнято.
Наступні дні в їх крихітній квартирі пройшли в тиші. Олеся не говорила з Коля, лише кивала, коли він намагався розпочати розмову. Коля вдавав, що все гаразд, хоча вона бачила його нервовість.
У п’ятницю ввечері вона вже не витримала і подзвонила сестрі Світлані.
— Світлано, можу до тебе приїхати? У нас вдома склалося жахливо. — прошепотіла Олеся.
— Звичайно, заходь. Що сталося? — відповіла сестра.
Через годину Олеся сиділа в кухні Світлани, розповідаючи про все. Світлана час від часу кивала, гортала чай у двох чашках.
— Уявляєш? Він навіть не порадився з тобою! Просто поставив перед тобою готовий варіант! — засміялася Світлана. — А що каже Олександра Михайлівна?
— Щаслива, звісно. Сказала, що не очікувала такої турботи від сина, але мовчить про наші проблеми. — відповіла Олеся.
Світлана наливала чай і продовжувала:
— Можливо, він правий? Зрештою, це ж його мама…
— Ти проти мене? — запитала Олеся, відчуваючи, як у горлі піднімається комок.
— Ні‑ні, я просто намагаюся зрозуміти його логіку. Хоча згодна, таке рішення треба було обговорювати з дружиною. — сказала Світлана.
У цей момент до кухні зайшов Ігор, чоловік Світлани. Почувши кінець розмови, він приєднався.
— Про що йдеться? — запитав він.
Світлана коротко виклала ситуацію, а Ігор, задумливо похитавши головою, сказав:
— Олеся, якби я був на місці Коли, я б вчинив так само. Батьки — це священне. Вони виховали нас, а тепер наш обов’язок піклуватися про них.
— Але у нас були плани! — вигукнула Олеся. — Ми мріяли про власну оселю!
— Плани можуть змінюватись. А батьків усього лише один. — відповів Ігор.
Олеся відчула, як її охоплює відчай. Навіть родичі не розуміли її позиції.
Повернувшись додому, вона знову зустріла Коля, який сидів на дивані і явно чекав її.
— Де ти була? — запитав він.
— У Світлани. Я казала, який у мене чудовий чоловік. — відповіла вона, зухвало посміхаючись.
— Олеся, досить! Ми не бідні, зможемо знову зібрати гроші.
— Коли? Через п’ять років? Десять? — її голос розтріскувався. — А як же діти? Тоді нічого не залишається, щоб збирати!
— Якщо будуть діти, вирішимо питання житла тоді. Попросимо допомоги у батьків.
— Які батьки? Твої, які живуть на пенсії, чи мої, які отримують копійки? — спитала вона.
Коля піднявся і підходить до вікна.
— Ти егоїстка, Олеся. Дбаєш лише про себе.
— А ти лише про маму! Забув про дружину!
— Не забув. Але дружина має підтримувати чоловіка.
— Підтримувати що? Що наші мрії зникають?
Коля повернувся, і в його очах блищала холодність, якої Олеся раніше не помічала.
— Мама все життя працювала за мене. Після того, як батько покинув нас, вона виховувала мене сама, працювала на двох роботах, аби я міг навчатися. Тепер мій черговий хід.
— А я що, чужа? Ми п’ять років разом, три з них у шлюбі!
— Мама — мама. А дружини… — не довів фразу, але Олеся зрозуміла, куди він йде.
— Що про дружин? Закінчи!
— Нічого. Завтра переказую гроші. Точка.
Наступного ранку Коля вирушив на роботу, не попрощавшись. Олеся сіла за комп’ютер і відкрила банківський додаток. На їхньому спільному рахунку стояло 1 800 000 гривень — результат чотирирічного накопичення.
Вона згадала, як починали: ще в крихітній кімнаті в комунальній квартирі, відмовлялися від кафе, кіно, нових речей, рахуючи кожну копійку.
У обід, мама под
