До лікарні, де лежав її помираючий чоловік, увійшла жінка в дорогому кожусі. Її погляд був важким, а постава стриманою. Повітря тут було насичене запахом ліків, а стіни наче вбирали в себе тисячі історій болю. Вона ледь зморщила ніс не через запах, а через спогади, що раптом ожили. Її чоловік, один із найбагатших людей країни, тепер лежав у палаті. Після інсульту він не міг говорити. Його очі були відкриті, але нерухомі, наче дивилися крізь час.
Вони давно стали один для одного чужими. Не було розлучення, але не було й любові. Жили, як сусіди, розділені стіною грошей, зобовязань і мовчання. Коли адвокат подзвонив і повідомив, що стан чоловіка різко погіршується, вона довго вагалася. Що сказати йому? Що хотіла б почути? Можливо, просто сподівалася на останній шанс підпис, який залишить усе, як було. Але коли машина зупинилася біля входу в лікарню, вона зрозуміла: справа не лише в паперах. Це було щось більше бажання бути поряд, навіть якщо запізно.
Біля дверей реанімації її зустріла худа дівчинка років десяти. Вона тримала пластиковий стаканчик і дивилася у бік лікарняної їдальні. Дитинина куртка була пошарпана, волосся розкуйовджене, а в очах дивний спокій, наче життя вже навчило її найголовнішого. Жінка автоматично стиснула губи, дістала з сумки кілька купюр і кинула їх на підлогу біля дівчинки, навіть не зупиняючись.
«Купи собі щось поїсти», пробурмотіла вона крізь зуби, немов намагаючись позбутися провини, яку навіть не усвідомлювала.
Дівчинка підняла очі. Не подякувала. Лише тихо, майже шепотом, запитала:
«Ви коли-небудь говорили йому, що любите?»
Жінка зупинилася. Ці слова влучили прямо в серце. Вона обернулася, але дівчинка вже йшла геть, зігнута, як стара, втомлена життям. У цю мить здалося, що дитина розтанула в повітрі, але вона звела все на втому.
У палаті було тихо. Чоловік лежав із заплющеними очима, але вони були відкриті він дивився у вікно. Мабуть, міг чути. Може, навіть бачити. Вона обережно підійшла, наче боячись порушити його останні хвилини. Сіла поруч. І вперше за багато років взяла його руку. Холодну. Але жив
