**Забути все на віки вічні**
Я ніколи тебе не кохала, зізналася колишня дружина, дивлячись на мене з глузливим поглядом.
Я здогадувався, Оленко. Відчував, спокійно відповів я.
Дивний ти. Тобі було досить безвідповідної любові? Не розумію, продовжувала вона.
Я тебе любив і люблю. Вибач, що змусив страждати. Ти жила з ненависним чоловіком, а я був щасливий з тобою, у горлі стояв гіркий ком.
Щасливий зі стервою? здивувалася Олена.
Годі. Прощавай. Навідуй Артемка, різко підвівся з лавки і пішов.
Ця зустріч у парку відбулася після розлучення з Оленою, моєю колишньою дружиною.
До неї у мене було чимало наречених, але всі якісь мимовільні, тимчасові. Зустріч із Оленою перевернула моє життя. Я закохався відразу і назавжди.
Йшов напролом. Чесно кажучи, навіть не цікавився її думкою. А треба було…
Готувалися до весілля. Наречена була молодша за мене на десять років. Здавалося, Олена не зовсім усвідомлювала, як вискочила заміж. А я міг би кричати всьому світу:
Люди, подивіться, яка в мене чудова наречена!
Весілля було галасливим, багатолюдним, веселим. Запросив усіх родичів навіть тих, з ким був у сварці. Мовляв, пробачаю заради майбутнього щастя. А тому «щастю» ледь виповнилося вісімнадцять. Дурнувата дівчинка, але красива до непритомності!
Відіграв марш Мендельсона…
Ти мене кохаєш, Андрію? запитувала молода дружина.
Звичайно, кохана! Ти для мене повітря, світло, життя! тішився я завойованим щастям.
Мені й на думку не спадало запитати: «А ти мене любиш?» Хіба це мало значення? Я кохав, мені було добре з нею. Чого ще?
Може, я боявся почути у відповідь: «Не знаю…»
Для Оленки я розбивався на шматки. Одягав у дорогі бренди, оплачував косметолога, перукаря, масажиста. Виконував будь-який її каприз.
Тещі (вона виявилася впертою жінкою) купив квартиру. Щороку «мама» відпочивала у приморському санаторії. Вона постійно попереджала:
Зятечку, у тебе молода дружина! Дивись, щоб не вкрали. Бережи Оленку.
Я берег, цінував, опікувався.
Олена розквітала, граціозно входила у жіночу пору, змушувала чоловіків озиратися. Мені, як чоловікові, таке пильнування подобалося.
…Народився наш син Артем.
Відразу занепокоїло відношення Олени до дитини. Його просто не було. Артем переїхав до тещі, тобто до бабусі. Олена не відчувала до нього любові. Навіть не помічала.
Мені було шкода малого. Найрідніша людина його відкинула.
Теща обожнювала онука. Всі турботи взяла на себе. Я лише приносив гроші. Не вмів спілкуватися з немовлям.
Коли Артем підріс, взявся за його виховання. Теща чинила опір:
Навіщо він вам? Народите ще. Артемко моя радість. Не забирайте.
Олена так і не полюбила сина. Її все влаштовувало: дитина під наглядом, а клопоту нуль.
…І одного разу Олена закохалася до непритомності.
Я часто віддавав їй службовий авто. До нього «додавався» водій. Саме в нього моя дружина й закохалася. Спочатку думав пройде, повернеться з каяттям. Та ні…
Ця любов виявилася довготривалою.
Водій Богдан не хотів ділити Олену ні з ким. Навіть із чоловіком, тобто зі мною. Він поставив умову: «Або я, або ніхто».
Олені довелося вибирати: фінансова стабільність чи нове почуття. Вона метушилася, брехала, приховувала стосунки. Та на двох стільцях не всидиш.
Богдана я звільнив, а на прощання попередив:
Олена пташка з дорогим пірям. Якщо вилетить не впіймаєш. Потягнеш таку жінку?
У тебе вона була розпещеною, а у мене слухняною стане, процедив він.
Тоді ми й зустрілися з Оленою в парку, де почув її зізнання: вона ніколи мене не любила. Терпіла, злилася, ненавиділа.
…Олена вийшла заміж за Богдана й народила доньку. Він часто пяний, бє її по обличчю, грошей не вистачає. Але вона його шалено кохає. В її заплаканих очах гірке щастя.
Вони живуть у квартирі колишньої тещі. Ми сусіди. Артема я забрав до себе.
Щодня бачу колишню дружину. Вона (завжди в сонцезахисних окулярах) гуляє з донькою у дворі.
Земля велика, але з нею мені тісно й бридко.
Підійшов «випадково»:
Як справи?
Чудово. А ти? байдуже спитала вона.
Нормально, брешу у відповідь.
І розійшлися.
…Як я жив без неї? Існував без часу, без радості, без спокою.
Спочатку пив непробудно. Втратив лік усьому.
Колишня теща приходила, зітхала, забирала Артема.
Були мимовільні жінки, горілчані знайомці, сумнівні типи, що пропонували продати квартиру…
Тату, налий і мені, попросив восьмирічний Артем.
На
