**ЗАБУТИ ВСЕ НА ВІКИ ВІЧНІ**
Я ніколи тебе не кохала, вимовила колишня дружина, дивлячись на мене з насмішкою.
Я здогадувався, Оленко. Відчував, спокійно відповів я.
Дивний ти. Тобі було досить безвідповідної любові? Не розумію, продовжувала вона.
Я любив і люблю тебе. Пробач, що змусив страждати. Ти жила з ненависним чоловіком, а я був щасливий поруч із тобою. У горлі стояв гіркий ком.
Щасливий із відьмою? здивувалась Олена.
Годі. Прощавай. Навідуй Артема, різко підвівся з лавки й пішов геть.
Ця зустріч у парку відбулася після розлучення з Оленою, моєю колишньою дружиною.
До неї у мене було чимало наречених, але всі мимохідь, ненадовго. Зустріч із Оленою перевернула моє життя. Я закохався раз і назавжди. Ішов напролом, навіть не поцікавившись її думкою. А треба було
Готувались до весілля. Наречена була молодша за мене на десять років. Здавалось, Олена й сама не зрозуміла, як опинилась під вінець. А я мріяв кричати всьому світу: «Подивіться, яку чудову наречену я знайшов!»
Весілля було галасливим, багатолюдним. Запросив усіх родичів, навіть тих, з ким не спілкувався. Мовляв, пробачаю заради майбутнього щастя. А тому «щастю» якраз виповнилось вісімнадцять. Дурнувата дівчина, але красива до нестями.
Відгремів весільний марш
Ти мене любиш, Тарасе? питала молода дружина.
Авжеж, кохана! Ти для мене повітря, світло, життя! вихвалявся я.
Мені й на думку не спало запитати Оленку: «А як ти до мене?» Навіщо? Я щасливий і досить.
Може, боявся почути у відповідь: «Не знаю»
Для Оленки я рвався на шматки. Одягав у найдорожчі речі, наймав косметологів, перукарів. Виконував будь-який каприз. Тещі купив квартиру. Щороку відправляв її відпочивати до Карпат. Вона ж раз-у-раз попереджала:
Зятечку, дружина в тебе молода! Дивись, щоб не вкрали. Бережи Олену.
Я берег, опікувався. Олена розквітала, привертала погляди чоловіків. Мені це як чоловіку подобалося.
Народився син Артем.
І відразу вразило, як Олена ставилась до дитини. Вона просто ігнорувала його. Артем перебрався до бабусі. Дружині було байдуже.
Мені було шкода хлопця. Найрідніша людина його відштовхнула. Теща обожнювала онука. Я лише приносив гроші.
Коли Артем підріс, хотів зайнятися його вихованням. Але теща не відпускала:
Нащо він вам? Народите ще. Артемко моя радість.
Олена так і не полюбила сина. Її все влаштовувало дитина під наглядом, а клопоту немає.
А потім Олена закохалась.
Часто віддавав їй службовий авто. До нього «додавався» водій. Ось у нього моя дружина і втратила голову. Спочатку думав пройде. Та ні.
Роман не хотів ділити Олену навіть із чоловіком. Поставив умову: «Або я, або ніхто».
Олені довелося вибирати: стабільність чи пристрасть. Вона метушилась, брехала, але на двох стільцях не всидиш.
Романа я звільнив, сказав напослід:
Олена пташка з дорогим пірям. Потягнеш її?
У тебе вона шалила, а в мене не посміє. Крила підріжу, відповів він.
Тоді ми й зустрілися з Оленою в парку, де я почув її зізнання. Вона ніколи мене не кохала. Терпіла, злилась, ненавиділа.
Олена вийшла за Романа, народила доньку. Він часто пяний, бє її, грошей не приносить. Але вона його любить. У її заплаканих очах гірке щастя.
Живуть вони у колишньої тещі. Ми сусіди. Артема я забрав до себе.
Щодня бачу колишню дружину. Вона, у сонцезахисних окулярах, гуляє з донькою.
Земля велика, а мені з нею тісно.
Якось підійшов:
Як життя?
Чудово. А ти? байдуже спитала вона.
Нормально, брешу у відповідь.
Розійшлись.
Як я жив без неї? Існував без радощів, без спокою.
Спершу пив. Втратив лік дням.
Теща приходила, зітхала, забирала Артема.
Зявлялись якісь жінки, пияки, торгаші, що пропонували продати хату
Тату, налий і мені горілки, попросив восьмирічний Артем.
Нащо, сину? Гірка, тобі не сподобається, відповів із похмілля.
Тобі же подобається.
Після цих слів завязав.
Минули роки самотності. Я чекав повернення Олени. Готовий був прийняти її з чужою дитиною. Наївний. Вона викреслила мене назавжди.
Коли син одружився і пішов із дому, я подумав про нову родину.
Олена засіла в серці, і вигнати її не було сил.
Та життя йшло далі. Вирішив знайти будь-яку жінку, аби заглушити біль.
Наречена сама не прийде. Познайомився в інтернеті.
Люба була заміжня, жила в глушині. Їхати до неї цілі добі. Та мене це
