Ну як можна було прийти з таким подарунком на моє свято? Я ж на гостини витратила куди більше! скрикнула свекруха і одразу ж пожалкувала…
Оксана глибоко вдихнула, відчуваючи, як серце калатає швидше, ніж звичайно. Вона поправила рукав темно-синьої шовкової сукні, яка облягала її фігуру, мов друга шкіра, підкреслюючи кожну лінію з витонченістю. У дзеркалі стояла жінка, яка хотіла бути ідеальною не лише ззовні, а й у вчинках. Перлинові сережки, подаровані Олегом на річницю весілля, мяко світилися у світлі лампи, додаючи образу благородності. Сьогодні був особливий день шістдесятиріччя Ганни Іванівни, свекрухи, з якою колись у Оксани були теплі, майже материнські стосунки. Вона хотіла, щоб цей вечір став святом любові й вдячності.
Позаду почулися кроки, і в дверях зявився Олег високий, зібраний, з легкою усмішкою, поправляючи краватку. Його погляд ковзнув по дружині, і в очах блиснуло захоплення.
Оксанко, ти готова? спитав він, підходячи. Мама вже двічі дзвонила. Каже, гості вже збираються.
Майже, відповіла Оксана, беручи з туалетного столика охайно загорнутий подарунок. Папір переливався золотом, стрічки були завязані з особливою старанністю. Ти певен, що все правильно?
Олег обійняв її за талію, притягнув до себе. Його тепло завжди дарувало впевненість.
Звісно, прошепотів він. Уяви тільки, як вона здивується, коли дізнається, що отримає нову плиту. А твоя вишивка це ж справжній шедевр! Це не просто подарунок це душа, це наш дім. Вона відчує це.
Оксана міцніше стиснула пакунок. У пальцях відчувалася легка дрож не від страху, а від хвилювання. Три тижні тому вони з Олегом довго обговорювали, що подарувати Ганні Іванівні. Стара плита на її кухні вже двадцять років ледве працювала: одна конфорка не гріла, духовка підтікала, а поверхня була подряпана. Оксана наполягла на заміні не на звичайній, а на сучасній, з електричним розпалюванням та таймером. Це було дорого, але вона вважала, що справжній подарунок має бути корисним.
Але ж плиту не принесеш на свято, жартував тоді Олег. Уяви: ми заходимо, а за нами носять техніку. Гості подумають, що це не ювілей, а ремонт.
Тоді спочатку подаруємо щось особисте, сказала Оксана. Я вишию для неї рушник. А потім сюрприз.
І вона взялася за роботу. Кожного вечора, коли діти засинали, Оксана сідала за вишивку. У думках оживали спогади про літо на свекрухиному подвірї: старий будинок із різьбленими віконницями, сад, де цвіли вишні, лавка під грушею. Вона вкладала у кожен стібок любов, память і подяку.
Але останнім часом Ганна Іванівна змінилася. Ставала гострішою, неприязною. То критикувала, як Оксана готує, то нарікала на те, що онуки мало її відвідують. Олег заспокоював: «Це вік, самотність, їй просто не вистачає уваги». Оксана терпіла, але напруга росла.
Поїдемо, бо спізнимося, сказав Олег, беручи ключі. Не будемо псувати мамі свято.
Дорогою вони заїхали по квіти. Оксана вибрала великий букет із соняшників і ромашок символів тепла і простоти. У машині пахло свіжістю та осіннім повітрям. За вікном миготіли вулиці Києва старі будинки, дерева з жовтим листям.
Думаєш, вона здогадається про плиту? спитала Оксана, коли вони піднімалися сходами.
Звідки? посміхнувся Олег. Ми ж нічого не казали.
Двері відчинилися, і на порозі зявилася Ганна Іванівна. Шістдесят років, але виглядала молодше: акуратна зачіска, елегантна сукня. Але в очах тривога, коли вона побачила Оксану.
Олежку! скрикнула вона, обіймаючи сина. Як я радий! А ти поцілувала невістку в щоку швидко, наче справжня. Заходьте, гості вже тут.
Квартира сяяла стіл був накритий, блищав кришталь, пахло свіжим хлібом. Гості сміялися, вино лилося. Оксана почувалася трохи чужою, але Олег тримав її за руку.
Дорогі мої, підняла келих Ганна Іванівна, дякую, що прийшли. Шістдесят років це не просто цифра. Це моє життя.
Усі випили. Оксана підвелася.
Ганно Іванівно, сказала вона, подаючи подарунок. Від усього серця.
Тиша. Ганна Іванівна розгорнула папір. Побачила вишитий рушник. Її обличчя змінилося.
Це що? вона підняла його. Це жарт?
Оксана вишивала його для тебе, сказав Олег. Памятаєш наш дім у селі?
Як тобі не соромно? зашипіла Ганна Іванівна. На мій ювілей принести оцю тряпку? Я ж на гостини витратила куди більше!
Оксана завмерла. Олег схопив матір за руку.
Мамо, що ти кажеш?!
Не чіпай мене! вона відштовхнула його. Думала, я не варта нормального
