Як довго я його чекала
Надія сиділа на лавці біля церкви, спираючись головою на плече свого чоловіка. На того, що був їй так близький, так довгоочікуваний. Вона не ховала їх щастя від людей нехай вся сільська громада бачить, як вони раді.
Михайла вона кохала все життя, лише в молодості не зрозуміла, що це справжня любов. Чотири десятиліття довелося чекати на своє щастя. Треба було одразу схопитися за цю пристрасть, а не розпилюватися на інших.
Перший раз Михайло підкрався до Надії 1 вересня, коли вони потрапили до одного класу. Він був тихим, але впертим хлопцем. Сів одразу за одну парту з дівчиною, що сподобалася, після уроків мовчки ніс за нею портфель, дозволяв списувати математику і підкидав між підручниками цукерки. «Тилителитесто, наречений і наречена» так їх прозвали. Надію це дратувало, бо Михайло здавався їй нудним і непомітним.
У старших класах Надія кидала погляди іншим хлопцям, та суворий погляд Михайла відганяв усіх ухажерів. Лише перед випуском зявився сміливець, який схопив смішливу дівчину, не звертаючи уваги на «нареченого».
Костян був ідеалом усіх старшокласниць: грав на гітарі, носив модні джинси і не втирав в кишені. Навколо нього завжди гуртілася компанія, лунали вибухи сміху, і кожна дівчина мріяла зайняти місце Надії. А вона тремтіла від закоханості і незвичної всеохопної уваги.
На випускному Надія отримала два визнання в коханні, від обох хлопців. Михайло запізнився буквально на десять хвилин, і його тихі слова розчинилися в наполовину опяному тумані. Надія тоді не сприйняла серйозно свого вірного поклонника. Її голова круталася від найзаповітнішої пропозиції в житті кожної дівчини.
На признання Михайла Надія лише й змогла сказати:
Михайле, пробач, ми з Костяном вирішили одружитися і поїхати жити в місто. Поступимо в один університет. Ти дуже хороший, ще знайдеш
Надія не встигла закінчити, бо Михайло різко нахилився вперед, схопив її за талію і поцілував. Надією пройшов електричний удар чи це дійсно той тихий і скромний Михайло? Поцілунок був не пристрасний, а лише дотик губ до кутків її рота, та від нього ноги підвели, а всередині все перевернулося.
Пробач! видихнув Михайло і втік у темряву шкільного подвіря. Тієї ночі Надія його більше не бачила. А коли через тиждень запитала у тітки Варі, мами Михайла, куди він зник, дізналася, що її «наречений» зранку після випуску поїхав до двоюрідного брата в Чернівці, аби вступити до льотної школи.
Михайло завжди мріяв стати пілотом! гордо сказала тітка Варя.
«А я й не знала!» зрозуміла Надія. Вона раптом усвідомила, що майже нічого не знала про Михайла: що йому дорого, про що він мріє. Десять років сприймала його як щось незмінне, та неважливе. А ось тепер його немає поруч. І ніби холодний вітер підув у спину, туди, де завжди стояв її Михайло.
На третьому курсі педагогічного інституту Надія все ж вийшла заміж за Костянa, хоч і не відчувала до нього великої любові. Але обіцяла, тож не відмовила. Окрім того, вже двадцять років пройшло, чого ще чекати, Михайла все одно не було.
Надія і Костян закінчили педагогічний, вона філологічний, він фізикоматематичний. Після інституту їм дали місце вчителям у рідній школі.
І саме в цій школі Надю почали мучити спогади про Михайла. Кожен раз стискало груди, коли вона бачила знайомі місця. Ось парта, за якою вони сиділи кілька років. У спортзалі Надія підвернула щиколотку, і Михайло сам ніс її в медпункт на руках. У шкільній їдальні Михайло завжди підкладав подрузі найсмачніші шматочки, а сам забирав з її тарілки ненавистну курячу шкірку.
Надія відчувала провину, бо живучи з живим чоловіком думала про іншого, та нічого не могла змінити. Костяну вона про це не говорила, аби не псувати стосунки жили мирно, мали все, як у людей. Народили двох дітей, збудували будинок, викладали.
Коли діти виросли і розїхалися, Костян раптом оголосив про розлучення. Хоча це «раптом» було лише для друзів, а Надія давно відчувала, що їх шлюб розривається. Усі ці роки «склеювали» його лише діти.
Виявилось, що у Костянa вже кілька років була коханка, проте це не розчарувало Надію. Вона розуміла в глибині душі, що це її провина чоловіка вона не кохала, була з ним холодна. Дивно, як довго вони
