Надокучило жити з твоїми родичами, промовила Світлана й почала складати речі у валізу.
Ярослав застиг у дверях, тримаючи в руці напівпорожню чашку з узваром. Ззаду, з кухні, лунали голоси його мати щось доводила сестрі, та сперечалася, а батько додав гучності телевізору.
Світку, ну годі тобі… почав він, але дружина різко обернулася.
Що «годі»? Сім років, Ярославе! Сім років я мовчу! Вона кинула в валізу свої джинси, а зверху акуратно поклала вишиту блузку. Твоя матір щоранку питає, чому я так довго снідаю. Твоя сестра бере мої речі без дозволу. А твій батько…
Світлана зупинилася, прикусила губу. Ярослав поставив чашку на комод, підійшов ближче.
А що батько?
Твій батько вчора сказав Ірці по телефону, що я погано готую борщ. Думав, я не чую, а я стояла за дверима. «Світланка, каже, зовсім не вміє готувати, як наша Марічка». Це про твою першу дружину, якщо ти забув.
Ярослав провів рукою по чолу. Марію батько справді любив, завжди ставив за приклад, хоча вона пішла від нього до іншого три роки тому.
Тато просто…
Просто що? Світлана дістала з комода свою білизну, обережно поклала її у валізу. Просто не вважає мене рідною? Просто думає, що я тимчасова? Може, він правий.
З кухні долинали голосні розмови сестра Ярослава, Олена, щось доводила матері, розмахувала руками. Мати заспокоювала її, боячись, що сусіди почують. Ці вечірні суперечки стали звичними. Олена після розлучення повернулася в батьківську хату з двома дітьми, і тепер у трикімнатній хаті жило сім людей.
Куди ти поїдеш? тихо запитав Ярослав.
До мами. Вона сама живе, буде рада. Світлана склала у валізу свої книжки, ті самі, які мати Ярослава називала «дармавими романами». Подумаю там, що робити далі.
А ми? А наше весілля?
Світлана зупинилася, тримаючи в руках фотографію в рамці вони з Ярославом на Дніпрі два роки тому. Тоді все було інакше. Тоді його батьки ще жили окремо, Олена була заміжня, а вони з Ярославом лише починали зустрічатися.
Яке весілля, Ярославе? Вона подивилася на нього. Ми вже живемо як чоловік і дружина. Тільки я не дружина, я мешканка, яка ще й за комуналку платить.
Ти несправедлива…
Несправедлива? Світлана сіла на ліжко, фотографію так і не поклала у валізу. А справедливо, коли твоя мати пере
