Я навіть не знаю, як далі жити з твоїми родичами, прошепотіла Марійка й почала збирати речі у валізу.
Сергій зупинився на порозі спальні, стиснувши в руці напівпорожню чашку з кавою. За його спиною лунали голоси з кухні мати щось доводила сестрі, та палко відповідала, а батько додав гучності телевізору.
Марусенько, ну годі тобі… почав він, але дружина різко обернулась.
Годі? Сім років, Сергію! Сім років я терплю! Вона кинула в валізу джинси, а зверху акуратно поклала вишиту блузку. Твоя мати кожного ранку питає, чому я так довго снідаю. Твоя сестра бере мої речі без дозволу. А твій батько…
Марійка зупинилась, прикусила губу. Сергій поставив чашку на комод і підійшов ближче.
А що батько?
Твій батько вчора сказав Олені по телефону, що я погано готую борщ. Думав, я не чую, але я стояла за дверима. «Марійка, каже, і борщу не вміє зварити, на відміну від нашої Тетянки». Це про твою першу дружину, якщо ти забув.
Сергій провів рукою по чолу. Таню батько дійсно любив, завжди ставив за приклад, хоча вона пішла від нього до іншого чотири роки тому.
Тато просто…
Просто що? Марійка дістала з комода свою білизну, обережно склала у валізу. Просто не вважає мене частиною родини? Просто думає, що я тимчасова? Може, він має рацію.
З кухні долинали голосні слова сестра Сергія, Іринка, щось доводила матері, розмахувала руками. Мати зашикала на неї, боячись, що сусіди почують. Ці вечірні суперечки стали звичністю. Іринка після розлучення повернулася до батьківської хати з двома дітьми, і тепер у трикімнатній квартирі жило сім чоловік.
Куди ти поїдеш? тихо запитав Сергій.
До мами. Вона живе сама, буде рада. Марійка склала у валізу свої книжки, ті самі, які мати Сергія називала «марними романами». Подумаю там, що робити далі.
А ми? А наше весілля?
Марійка зупинилась, тримаючи в руках фотографію у рамці вони з Сергієм на морі два роки тому. Тоді все було інакше. Тоді його батьки жили окремо, Іринка була заміжня, а вони з Сергієм лише починали зустрічатися.
Яке весілля, Сергію? Вона подивилась на нього. Ми вже живемо, як чоловік і дружина. Тільки я не дружина, а квартирантка, яка ще й платить за комуналку.
Ти несправедлива…
Несправедлива? Марійка сіла на ліжко, фотографію так і не поклала у валізу. А справедливо, коли твоя мати перемішує мої речі зі своїми при пранні, а потім каже, що я маю бути вдячна? А справедливо, коли Іринка приводить сюди своїх подружок, і вони до півночі пють вино на кухні, а мені завтра на роботу?
Сергій сів поруч із нею. У кухні стихло мабуть, батьки лягли спати. Але діти Іринки ще не заспокоїлись, у сусідній кімнаті лунали дитячий сміх і тупіт маленьких ніг.
Ми можемо зняти квартиру, запропонував він. Я просто думав, що…
Що заощаджувати гроші важливіше, ніж наші стосунки? Марійка похитала головою. Знаєш, що мене найбільше болить? Не те, що ми живемо з твоїми родичами. А те, що ти їх завжди захищаєш. Навіть коли вони неправі.
Сергій хотів заперечити, але зрозумів, що вона права. Коли мати робила Марійці зауваження про її вигляд, він мовчав. Коли батько критикував її кулінарні здібності, він відповідав щось на кшталт «не звертай уваги». Коли Іринка займала їхню кімнату для телефонних розмов, він просив Марійку потерпіти.
Я не хочу сваритись із родиною, зізнався він.
А зі мною хочеш? Марійка підвелась, підійшла до дзеркала, поправила волосся. Сергію, я тебе люблю. Але я більше не можу жити в домі, де мене не приймають. Де кожен мій крок обговорюють, кожне рішення критикують.
Вона згадала, як місяць тому вирішила перефарбувати
