— Не проститиму тебе! — холодно відповів Юрій, вимкнувши телефон. На іншому кінці, рудоволоса красуня Зоряна розплакалась, сповзла стіною на підлогу і тихо бурмотіла про свою помилку. Тільки Юрій цього не почув…
Колись Зоряна була гордістю класу і школи. Вчилась чудово, після атестату їй прореклавали блискучу кар’єру в університеті, а потім — у науці. До тієї фатальної зустрічі з Віктором вона була впевнена, що життя склалося саме так, як говорять оточуючі.
Матуся Зоріни одружилася досить пізно, майже в тридцять. Не хотіла в’язатися сімейними узами, та її останній кавалер, Ігор, виявився надзвичайно настирливим. П’ять років він обходив навколо капризну красуню Любомилу, і вона нарешті дала згоду на шлюб. Ігор довів, що не даремно кував план, і організував не лише розкішну весілля. Він придбав невеличкий будиночок, в якому Любомила одразу відчула себе господинею. Свекрухи у неї не було — вона померла за кілька років до знайомства Ігоря з майбутньою дружиною.
Свекор познайомився з жінкою через оголошення в газеті. Вони ближче пізнали один одного, вирішили одружитися, а потім поїхали в Польщу. Тож Ігор не мав родичів, які б часто турбували їх візитами.
Любомила не одразу змогла завагітніти. Дві спроби закінчилися викидом, а третя виявилась успішною — народилася Зоряна. Її пронизливі блакитні оченята, підкочений носик і милі веснянки не залишали нікого байдужим. Темно-руді, з мідним відливом, волосся теж стало предметом гордості люблячих батьків. Ігор згадував свою покійну матір, у якої була така ж пишна шевелюра, і мріяв про єдину доньку.
Найдивовижніше — перетворення Любомили. Жінка, яка до народження дитини вважала, що Всесвіт крутиться лише навколо неї, стала найдбайливішою мамою і дружиною. Ігор повертався додому в чистий, затишний будинок, де його чекала красуня‑дружина та живуча‑шалена донечка.
Одного разу Любомила зауважила, що в такому будинку важко жити з малюком. Ігор мовчки не відповів, а через півроку переїхав сім’ю в новеньку багатоповерхову будинку майже в центрі міста. Будинок був монолітний, кімнати простіші. Любомилі найбільше сподобались кухня і вітальня:
— Ось тепер є, куди розгорнутись. І Зоріночці буде краще грати, дивись, скільки дітей у дворі.
Жінка виявилась права. Приваблива дівчинка швидко привернула всю увагу, і незабаром хлопці ринкувалися бігти до балкона Зоріни. Стоячи внизу, вони кричали, намагаючись перекричати один одного:
— Зорю, виходь, погуляємо!
— Зорю, підемо морожене купимо, я два куплю!
Матері посміхалися:
— Оце справжня метелиця, ніби інших дівчаток тут немає.
У першому класі, який був навпроти їхнього будинку, Зоряна на третій день повернулася з школи розчарованою.
— Учителька посадила мене з якимось хлопцем. Він мені не подобається. Весь час мовчить і не дає подивитись у свій пенал.
— А як його звати? — з усмішкою спитав батько.
Дівчинка фыркнула:
— Вітя. Дурне ім’я, і сам такий дурень.
Любомила, подумавши, що з таких стосунків часто виростає сильне кохання, лише кивнула. Зоряна в кінці року не захотіла пересідати від однокласника, і вся школа сиділа за однією партою, міняючи лише ряд і місце. Учителі та інші ді
