«Я тебе не запрошувала,» прошепотіла подруга, побачивши мене на своєму дні народження.
Слова були тихі, але Маряна почула кожне. Вона стояла біля дверей з букетом білих троянд у руках, у новій блакитній сукні, яку спеціально купила для свята подруги. За спиною Оксани лунали голоси, сміх, дзвін келихів. День народження був у розпалі.
Я знаю, відповіла Маряна, простягаючи квіти. Але чи це важливо? Ми ж подруги вже двадцять років.
Оксана не взяла букет. Вона прикрила двері за спиною, наче хотіла відмежувати святкування від несподіваної гості.
Були подругами, поправила вона. Заходь, раз прийшла.
Маряна переступила поріг і одразу відчула, як змінилася атмосфера. Розмови затихли, усі обернулися до неї. Знайомі обличчя, з якими вона святкувала свята, ділилася радістю й бідою. Тепер ці самі люди дивилися на неї з цікавістю й незручністю.
Маряно! скрикнула Соломія, перша порушивши мовчання. Як несподівано! Ми думали, ти не прийдеш.
Чому б і ні? Маряна посміхнулася, хоч усмішка вийшла напруженою. Оксанко, вітаю з днем народження. Бажаю здоровя, щастя й щоб усі мрії збувалися.
Дякую, сухо відповіла іменинниця.
Галя, яка сиділа на дивані з келихом у руці, підвелася й підійшла ближче.
А де твій Олег? запитала вона з ледь помітною посмішкою. Не зміг прийти?
Маряна відчула, як щоки спалахували гарячим. Усі знали. Звісно ж, знали. У їхньому колі не було таємниць, особливо таких гучних.
Олег удома, тихо відповіла вона.
Вдома в кого? не вгамувалася Галя. В тебе чи в дружини?
Галю! зупинила її Оксана. Годі.
Що годі? обурилася Галя. Ми всі знаємо правду, а робимо вигляд, ніби нічого не сталося? Маряно, ти ж розумієш, чому Оксана тебе не запросила?
Маряна поставила букет на найближчий столик. Білі троянди виглядали чужими серед святкового посуду й закусок.
Розумію, сказала вона. Але я все одно прийшла. Бо вважаю Оксану подругою, попри все.
Подруги так не надягають, як надягла ти, втрутилася Соломія. Подруги не зустрічаються з чужими чоловіками.
Особливо не зустрічаються з чоловіками своїх подруг, додала Галя.
Мовчання висить важке, незручне. Маряна подивилася на Оксану, шукаючи в її очах хоч краплю розуміння, але побачила лише біль і розчарування.
Давайте я піду, сказала Маряна.
Не треба, несподівано промовила Оксана. Сідай. Раз прийшла, то сиди. Тільки не чекай, що я буду з тобою мило балакати.
Маряна опустилася в крісло в кутку кімнати. Розмова поступово відновилася, але вона почувала себе самітною. Її ніхто не включав у бесіду, на неї поглядали крадькося, перешіптувалися.
Памятаєш, раптом звернулася Оксана до Соломії, як ми з Маряною познайомилися? В університеті, на першому курсі. Вона сиділа сама в їдальні, їла щось неїстівне з автомата, а в мене були домашні пиріжки від мами. Я підсіла до неї, пригостила. І ми пробалакали до пізнього вечора.
Памятаю, кивнула Соломія. Ти тоді казала, що знайшла справжню подругу.
Так, казала, сумно посміхнулася Оксана. Яка ж я була наївна.
Маряна стиснула кулаки. Кожне слово болісно різало по серцю. Вона хотіла щось сказати на свій захист, пояснити, як усе сталося, але розуміла ніхто її слухати не буде.
А я памятаю, сказала Галя, як Маряна допомагала Оксані з дипломом. Цілу ніч сиділи, крес
