**Щоденниковий запис**
Сьогодні я поїхала на дачу, не попередивши чоловіка, щоб дізнатися, що він там робить потайки. Коли відчинила двері, мені стало моторошно.
У нас із чоловіком є дача в селі. Раніше ми часто їздили туди на вихідні садили рослини, збирали овочі з городу або просто відпочивали від міської метушні.
Але останнім часом він все частіше знаходив причини, щоб не їхати. То робота, то втома, то якісь справи. Я не звертала на це уваги хто знає, у всіх бувають важкі періоди.
Але одного разу я розмовляла по телефону із сусідкою, і вона ненароком обмовилася:
Вчора бачила твого чоловіка на дачі.
Я оніміла.
Не може бути! У нього ж була зміна на роботі.
Ні-ні, я точно його бачила, наполягала вона.
Я відключила телефон, а в голові почали крутитися найжахливіші думки. «Невже у нього є коханка? Може, він таємно зустрічається з нею на дачі?»
Наступні вихідні чоловік знову сказав, що не поїде.
Може, тоді я сама поїду? запропонувала я.
Ні! різко відповів він. Я хвилюватимусь, не хочу, щоб ти їздила сама.
Така категоричність лише посилила мої підозри. Коли він вийшов із дому, я вирішила простежити за ним. І як я й передбачала він поїхав на дачу.
Я витримала трохи часу й теж приїхала. Підійшла до будинку, серце шалено калатало. Відчинила двері і завмерла від жаху. Краще б там була коханка, ніж те, що я побачила.
Обережно зайшла всередину й прислухалася. Тиша. Але з сараю долітав якийсь дивний запах важкий, солодкувато-металевий. Я зробила крок туди, серце ось-ось вистрибне з грудей.
Всередині на деревяних балках висіли шкури тварин. Це вже було неприємно, але мій погляд миттєво зловив те, що паралізувало мене від жаху: серед них висіло щось, занадто схоже на людську шкіру.
Я не могла повірити своїм очам.
У цю мить у дверях зявився чоловік. Його обличчя поблідніло, коли він зрозумів, що я все бачила.
Це це полювання, пробурмотів він, роблячи крок до мене. Я нещодавно почав цим займатися. Просто не хотів тебе лякати
Я дивилася на нього, не рухаючись. Усередині мене все кричало, що він бреше. Але я зробила вигляд, що повірила. З напругою витиснула посмішку й сказала:
Гаразд. Розумію. Просто не очікувала
Він розслабився, опустив плечі. Ми мовчки повернулися до будинку, але я відчувала його погляд у спину ніби він намагався вгадати, чи справді я йому повірила.
Вночі я не змкнула очей. Вранці, ледь він вийшов по справах, я тремтячими руками набрала номер поліції. Я знала: краще нехай вони перевірять, ніж потім зясується, що мої найстрашніші здогади правда.
