Я переїжджаю до вас жити! оголосила весело його теща. Хіба ж я тепер під мостом житиму?
Мамо, ми з Оленою вирішили зняти квартиру, сказав Ігор, дивлячись на матір стриманим поглядом. Невелику кімнату, щось скромне. Нам багато не треба.
Раїса Григорівна, яка складала білизну в шафу, різко обернулася, притиснувши рушник до грудей.
Які ще витрати?! скрикнула вона. Гроші на вітер кидати? Ти з глузду зїхав? Ігорку, подумай головою! У нас вільна кімната!
Ігор важко зітхнув. Він очікував чогось подібного, але все ж сподівався, що мати зрозуміє. Адже він уже дорослий, скоро одружується Власна родина власний дім. Навіть якщо поки що орендований, але свій простір.
Мамо, почав він терпляче, нам з Оленою треба окреме житло. Ми молоді, мусимо навчитися жити разом. А тут ви господиня зі своїми правилами
То що? образилася Раїса Григорівна. Я вам заважатиму? Не втручатимусь ні в що! У вас буде ваша кімната, а в мене своя. Все ж зручно.
Ігор почухав потилицю, шукаючи правильні слова. Пояснювати матері справа марна. Вона була впевнена, що завжди права, а сперечатися з нею лише нерви собі псувати.
Мамо, я ж на вахті працюю, ти знаєш. Приїжджаю додому на пару тижнів, потім знову їду. А Олена залишатиметься сама
Ще краще! перебила Раїса Григорівна, очі якої блищали від перемоги. Їй самій буде нудно. А я тут буду. Підтриму, допоможу, пораду дам. Хіба тобі не приємно, що я про твою дружину дбатиму?
Ігор зрозумів, що сперечатися безглуздо. Все вже вирішено за нього. І щоб підтвердити його думки, він почув:
От і все! Вирішено. Після весілля переїжджаєте до мене. А як грошей назбираєте, тоді й про своє житло подумаєте.
Олена сприймала все, що відбувалося, з якоюсь дивною мудрістю, невластивою її двадцятидворічному віку. Не сперечалася, не засмучувалася. Просто кивала, усміхалася і намагалася тримати нейтралітет. Спочатку Раїса Григорівна навіть тішилася: «Бачиш, дівчина слухняна, гарна пара для мого сина». Але незабаром зясувалося: її мовчання не згода, а лише спосіб уникнути конфліктів.
Після весілля молодята оселилися в тій самій кімнаті. Вона була світлою, невеликою, з балконом навіть затишною, якщо не враховувати, що кожна спроба жити «самостійно» затьмарювалася присутністю Раїси Григорівни.
Іноді Олені здавалося, що вона тут лише квартирантка. Кожен її крок викликав бурю реакцій, а кожна мовчанка підозри. І все це під ввічливою, вимушеною маскою доброзичливості. Раїса Григорівна рідко сварилася відверто. Вона воліла гострі зауваги «між іншим», важкі зітхання та підступні фрази, кинуті ніби випадково.
Щойно Олена повісила нові, світліші штори замість старих важких, Раїса відразу помітила:
Білі? Та на них же кожна порошинка видно! Тоді щотижня пратимеш, якщо модничатимеш!
Олена посміхнулася:
Пратиму, не проблема.
Єдине правило їхнього життя було очевидним: терпіти, поки Ігор на вахті, а гроші зберігаються. Усе заради свого куточка.
Але з кожним днем між жінками наростала невидима, майже нечутна, але дуже відчутна напруга. І одного дня вона мала вибухнути
Коли Олена дізналася, що вагітна, у її серці розквітнула весна. Вона ловила себе на тому, що посміхається просто так на вулиці незнайомцям, деревам, світу. Вони з Ігорем давно мріяли про дитину, і тепер, здавалося, все складалося: не в своїй хаті, не без труднощів, але хоч разом, родиною.
Ігор якраз був на вахті довгій, два місяці, тому вона поділилася новиною по телефону.
Тримайся, його голос тремтів від радості. Постараюся повернутися раніше, і разом вирішимо, що робити далі.
Раїса Григорівна, дізнавшись про вагітність Олени, стала ще критичнішою. Вона кепкувала, що Олена «ще не готова до материнства», скаржилася, що та «цілими днями на дивані лежить», хоча сама колись розповідала, як важко переносила вагітність.
Але справжній удар прийшов несподівано.
Одного теплого травневого вечора, повернувшись з консультації, де підтвердили, що все гаразд, Олена побачила в квартирі незнайомого чоловіка років шістдесяти. Він сидів на кухні, розслабившись на стільці, пив чай з їхньої чашки і посміхався, ніби був тут вдома. Раїса Григорівна представила його як «рідну душу».
Я теж жінка, знаєш! заявила вона гордо. Маю право на особисте життя.
Олена нічого не відповіла. Вона лише подумала, як важко буде жити в крихітній квартирі вчетверо, де й для трьох місця замало. А наступного дня Раїса Григорівна перейшла від слів до дій.
Олено, тобі треба звільнити кімнату, сказала вона спокійно, але твердо, гучно поставивши ча
