Олена закрила валізу, віднесла її у передпокій і перед тим, як одягтися та вийти, вирішила ще раз перевірити, чи нічого не забула.
Обійшла кімнати, окинула господарським поглядом свою, а тепер уже не свою, квартиру, зайшла на кухню. Притулившись до одвірка, вона раптом яскраво згадала, як вони вперше вечеряли за цим столом. Того вечора Андрій уперше привів її додому, щоб познайомити з мамою. Олена йшла, і в ній кипіло море страхів, бажань і любові до Андрійка, як вона тоді його називала. Боялася, що не сподобається його мамі, але ще більше хотіла, щоб цього не сталося.
І як виявилося, страх був даремний — у Андрія була чудова мати. Вона прийняла Олену як рідну, а після того, як вони з Андрійком одружилися, завжди підтримувала її, навіть коли щось не виходило. А спочатку в Оленки мало що виходило. Ольга Петрівна, так звали матір Андрія, навчила її готувати страви, які любив син, бо Оленка вміла тільки те, що не вимагало особливих зусиль. Все через те, що в дитбудинку їх цьому не вчили.
Так, Оленка була з дитбудинку, але не з народження — так трапилося. Її батьки були лікарями, працювали в одній лікарні, обидва — хірурги. Одного разу їм подзвонив друг, який працював у районній лікарні: у них з’явився тяжкохворий, якого неможливо було транспортувати — треба було робити операцію на місці, а свого хірурга не було. І вони поїхали обидва на допомогу. Операція пройшла вдало, і батьки Оленки, задоволені, поверталися додому. Але на виїзді на трасу в них врізався КамАЗ за кермом якого сидів п’яний водій. Батько загинув на місці, мати померла по дорозі в лікарню.
Оленка залишилася з бабусею. Тоді їй було п’ять.
Ще п’ять років вона прожила з бабусею, якій з кожним роком ставало все гірше — смерть сина та невістки підкотила її здоров’я. Одного ранку бабуся просто не прокинулася. Оскільки інших родичів у Оленки не було, її забрали в дитбудинок.
Потрапила вона не в найкращий заклад, але все ж виросла хорошою дівчиною, не пішла по кривій, як багато хто з вихованок того дитбудинку.
Після випуску вона хотіла повернутися в квартиру, яка дісталася їй після смерті батьків, але виявилося, що вона вже давно належить чужим людям. Оленка намагалася домогтися справедливості, але… Чи розуму не вистачило, чи там усе було так міцно закручено, що знайти кінці неможливо — вона опинилася, можна сказати, на вулиці.
І саме тоді вона зустріла Андрія. Він допоміг їй влаштуватися на роботу, зняти кімнатку в однієї бабусі. А потім почав за нею доглядати. Через три місяці вони одружилися. Жили в його трикімнатній квартирі, разом із матір’ю. Але Ольга Петрівна дуже полюбила Олену, і та відповідала їй тим самим.
Так у них склалася гарна сім’я.
А рік тому Ольга Петрівна померла — у неї виявили неоперабельний рак, і вона згоріла буквально за рік.
І з того часу Андрія ніби підмінили. Він почав пити, іноді не приходив додому ночувати. А вчора Оленка побачила, як він стояв, обіймав і мало не цілував якусь дівчину. Вона не підійшла тоді, вирішила поговорити ввечері, але він не повернувся. І от сьогодні вранці, після безсонної ночі, Оленка зібрала свої речі й вирішила піти — ділити було нічого, дітей у них не було. Як виявилося, вона не могла їх мати.
Вона ще могла б стояти й згадувати їхнє з Андрієм життя, але з коридору лу
