Весь день Оксана була на роботі як на голках. Накричала на покупця, посварилась з колегою. Працювала вона в продуктовому кіоску. Хоч у школі вчилася на четвірки та п’ятірки, добре навчання щастя їй не принесло.
— А онька Зінька, яка ледве трійку тягнула, завдяки татовим зв’язкам вступила до університету та вибилася в люди. Ну як тут не позаздрити? А у нас що? Тато — золоті руки, але зв’язків жодних, та ще й горілку п’є, як не в себе. Усе, що заробить, пропиває, — інколи думала Оксана.
Мати Оксани та її двох сестер працювала в лікарні санітаркою, зарплата — копійки, а дітей троє. Жили в невеличкому селі у своїй хаті. Життя було важке, ледве зводили кінці з кінцями.
Оксана інколи ділилася своїми думками з колегою Галею, коли обої були в настрої, а якщо вже посварились, могли і тиждень мовчки сидіти. Часто ховалися за кіоском і курили, розповідаючи про свої радощі та біди.
— Ой, Галю, мама нас із сестрами тримала у жорстких рукавицях. Поки школу не закінчили — нікуди не пускала. Подруги бігали на дискотеки чи в кіно, а ми всі троє сиділи вдома. Якщо в когось з’являвся хлопець — мати його відразу ж гнала. Ось і виросли ми всі закомплексовані, сором’язливі й нічого в житті не розуміючі, — скаржилася Оксана.
— Ну й мамаша в тебе, — сміялася Галя. — Мене моя взагалі не контролювала — куди хотіла, туди й бігла.
Після школи кожна із доньок Надії пішла туди, куди випала нагода. Надія не могла дати донькам жодної копійки, грошей у родині не було, рятував город. Мати тримала невелике господарство і змушувала доньок працювати, терпіти не могла, коли вони лінувалися, і лаяла за це.
Старша сестра Оксани вивчилася на швачку, влаштувалася на фабрику і отримала кімнату в гуртожитку. Була задоволена — хоч і своя, але криша над головою. Приїжджала додой і хвалилася перед сестрами:
— Я тепер самостійна, у мене своє житло! Знаєте, як добре заробляти гроші і витрачати їх тільки на себе!
Подарунків вона їм ніколи не привозила. Життя її не пестило, і до тридцяти років вона все ще не була заміжньою. Середня сестра після школи вступила до училища і вивчилася на штукатура-маляра. Там і познайомилася з Валеркою, жвавим, але далеким від мудрості хлопцем, який не відмовлявся від чарки. За Валерка вона вийшла заміж, бо завагітніла від нього.
— Ну добре, одружимося, — сказав Валерко, коли дізнався про вагітність. — У дитини має бути батько. Нехай буде, одружуся. Від дитини не відмовляюся, знаю, що моя.
Живе середня сестра з Валерком і мучається — так само, як її мати. Батько як пив, так і п’є. Живуть у робочому гуртожитку, правда, обіцяють квартиру, але коли це буде — невідомо.
Молодша Оксана пішла вчитися на перукарку. Вивчилася, але влаштуватися за фахом не змогла, тому пішла працювати в продуктовий кіоск, де і застрягла. Звісно, незадоволена.
— З ранку до вечора на ногах, нестачі з’їдають зарплату, — скаржилася вона знайомим.
Але в її житті настав світлий момент. Познайомилася з Тарасиком — хлопцем веселим, спортивним.
— Окс, сьогодні йдемо до моєї подруги на день народження, — запросила її колега. — Хлопці будуть.
Ось там-то вона і зустріла Тарасика, коли він запросив її на танець. Розговорилися і зрозуміли, що легко знаходять спільну мову. Зустрічалися недовго, одружилися. Але незабаром Оксану спіткало розчарування. Якщо серед друзів Тарасик був душею компанії, то вдома виявився грубим, гультаєм і ледаром. Оксана народила сина Дениска, а через три роки розлучилася з Тарасиком.
Оксана вийшла на роботу, син ходив до садочка, жилося їй нелегко. Поступово вона почала озиратися — хто як живе. Зарплата мізерна, а дитині потрібні іграшки, одяг, їжа. Вона хапалася за будь-яку роботу — торгувала самогоном, підробляла на ринку. Але це були копійки.
— Ні на кого сподіватися, — стогнала вона ввечері. — Мати не може допомогти грошима. Привозить тільки з городу — картоплю, цибулю, зелень. Але на це Дениску одяг не купиш.
Так рік за роком вона грубіла від цього життя. Ставала жорсткішою. Найбільше її дратували мамині поради.
Оксана підфарбовувала губи перед дзеркалом, коли почула дзвінок у двері.
— Хто б це міг бути в таку пору?
Відчинила і побачила матір. Візит не до речі — Оксана збиралася йти. У сірому плащі, із сумками, запхана — ліфт уже тиждень не працював. Оксана приховувала роздратування, насилу посміхнулася.
— Привіт, мам, а я тебе зовсім не чекала.
У Оксани сьогодні побачення з Віталіком, він чекатиме її в кафе, а тут мама з’являється із сумками.
— Ну нічого, як-небудь розберуся, — подумала вона.
Мат
