**Втеча у невідоме**
Зі своїм чоловіком Марічка познайомилася на весіллі подруги, з якою разом вчилися на кухаря. Познайомилася з Олегом, а потім одружилися. Марічка рано втратила батьків — загинули, виховувала її бабуся, але й вона вже померла. Вона їх і не пам’ятає. Жили вони в Олеговій кімнаті в гуртожитку.
Спочатку все було добре, а коли народився Юрко, чоловіка ніби підмінили. Часто почав пити, приходив додому неадекватний і кричав:
— Ааа, сидиш із своїм… — він називав сина непристойними словами, Марічці аж погано ставало, — нагуляла від когось, ну-мо зізнавайся, від кого Юрко? — хоча син був схожий на нього.
Марічка плакала, переживала, її аж корчило від таких підозр, але одного разу вона спробувала пояснити, що син його. Та сталося непередбачене — Олег схопився й ударив її. Поділилася з сусідкою, а та поспівчувала й порадила:
— Марічко, тікай. Тікай від такого чоловіка. Я ось теж втекла. Це повториться. Повір мені, я через це пройшла. Мені вистачило двох разів. Живу з дитиною сама, і нічого, все нормально.
— Ой, не знаю, куди тікати… Нікого в мене нема, хто б мене чекав, ще й із чотиримісячним сином, — відповіла вона.
Ще кілька разів він піднімав на неї руку. А вчора ввечері прийшов п’яний і знову почав чіплятися.
— Давай їсти, не бачиш, з роботи прийшов! — Марічка мовчки налила йому борщу. — Що це за борщ? Не посолений, картопля дрібно нарізана! — тарілка полетіла зі столу.
— Але минулого разу тобі подобалося… — промовила Марічка, і тут почалося.
Вдарив у обличчя кілька разів, а потім ще й ще, і зі спокійною душею повалився спати.
Марічка не спала всю ніч, сиділа біля Юрка, боялася, аби тільки не заплакав і не розбудив Олега. Вранці він підвівся, хльостав воду, потім зібрався, забрав гроші й пішов, не сказавши ні слова.
— Що ж робити? До подруги піти? — думала Марічка, підійшла до дзеркала й не впізнала себе. — Жах, яка там подруга! Тікати треба, все кидати й тікати. Не дай Боже, наступного разу покалічить або ще гірше… Залишить Юрка без матері.
Загорнула сина в тоненьку ковдру, взяла документи й трохи грошей, що залишилися, надягла куртку, накинула капюшон — ніби на прогулянку. Дійшла до кінця села, вийшла на трасу й побігла.
— Раптом Олег повернеться й кинеться шукати мене… Швидше треба тікати!
Тарас їхав трасою на своїй новій машині, було близько одинадцятої ранку, весело світило сонце, миготіли дерева й дорожні знаки. Він їхав до друга Дмитра в інше місто. Домовилися — обидва у відпустці, вирішили навідати друзів-суслужбовців з гарячої точки на Сході, це було давно. Але іноді вони зустрічалися, згадували ті часи, тепер їхали разом до інших хлопців, які жили недалеко: посидіти, побалакати, згадати армійське життя, та й про життя поговорити.
З Дмитром вони здружилися відразу, як прийшли в частину. Дружба в них була трохи дивна, але міцна. Тарас — жартівник і жодної спідниці не пропускав, обов’язково проводив поглядом, а Дмитро був мовчазний, небагатослівний, говорив лише по суті, але справжній і вірний друг.
Вони бачилися частіше, ніж з іншими. Дмитро купив квартиру в місті, куди зараз їхав Тарас. Обоє неодружені. Тарасу не пощастило з першим шлюбом — розлучився, а Дмитро якось не зустрів своєї любові. Для нього створення родини — дуже відповідально.
Попереду замаячив дорожній знак, і раптом Тарас побачив, як по узбіччю біжить постать із якимсь клунком. Видно було, що молода дівчина, часто озирається. Проїхавши повз, він пригальмував і дочекався, поки вона порівняється з машиною. Лише він зупинився, як задні двері відчинилися, і всередину вскочила дівчина в капюшоні.
— Їдь швидше! — почув він і рушив з місця.
Дівчина поклала клунок на сидіння, і звідти почувся плач. Тарас дивився у дзеркало. Вона розгорнула ковдру, розв’язала дитині шапочку й взяла на руки. Відкинулася на спинку сидіння, капюшон зсунувся. Тарас ледь не скрикнув. Різко пригальмував і зупинився.
— Хто? — запитав він, обертаючись.
— Чоловік, — вже трохи заспокоївшись відповіла дівчина, але тепер тремтів уже Тарас.
— Розказуйте, я поки все одно не зможу їхати.
— Розумієте, Олег був єдиним чоловіком у моєму житті, я ні з ким не фліртувала, не давала приводу для ревнощів. Звідки він узяв, що це не його син?
Марічка не поспішаючи розповіла свою історію, а Тарас поступово заспокоївся.
— І куди ви тепер? Батьків немає…
— Коли бігла, думала: якщо зупиниться машина — куди поїде водій, туди й ми доїдемо.
— Я їду до Озерська.
—
