Після важкого розлучення з чоловіком Олена вирішила повернутися до рідного міста. Тут її нічого не тримало, окрім гарної роботи — дочка вийшла заміж і переїхала до батьків чоловіка. Вона знала: колишній не даруватиме їй спокою, таким він був…
У рідному місті в Олени була невелика двокімнатна квартира в хрущовці — спадок від тітки, яка померла два роки тому. Власних дітей у тітки не було. Переїзд супроводжувався клопотами, але їй кортіло швидше покинути місто, де жив колишній.
Місяць шукала роботу, та нарешті пощастило — влаштувалася у велике рекламне агентство. У понеділок вийшла на роботу. Як кажуть: понеділок — день важкий, і цей не став винятком.
По дорозі до офісу вона ледь не потрапила під машину. Різкий скрегіт гальм, і вона відскочила назад на тротуар.
— Ти що, сліпа?! — почула вона за спиною сердитий чоловічий голос. — Чого під колеса лізеш?
Олена обернулася й побачила розлючене обличчя.
— Краще б навчився їздити, як слід! — різко відповіла вона й швидко пішла до підземного переходу.
— Я через тебе майже в стовп врізався! — гуло їй услід.
Нещасливий початок дня компенсував теплий прийом у новому колективі. Керівник відділу особисто показав їй робоче місце й представив колегам. Колектив був переважно жіночий, чоловіків — троє разом із начальником.
Після роботи їхала маршруткою й розмірковувала:
— День пройшов непогано, хоч і почався невдало. Колеги сподобалися, треба зайти в магазин, купити продуктів.
Повертаючись додому, вона зайшла у під’їзд, але там було темно — мабуть, лампочки перегоріли. Тримаючи пакет, вона піднімалася сходами, коли раптом наштовхнулася на когось.
— Вибачте, — пробурмотіла вона.
— Обережніше, я мало не впав, — почула знайомий голос і зрозуміла, що це той самий чоловік, що й вранці кричав на неї. — Я з 17-ї квартири. Андрій.
— А я з 19-ї, — відповіла вона. — Олена. І взагалі, можна б лампочку вкрутити… шию зламати.
Тут він клацнув запальничкою.
— О, знову ви? Виходить, ми ще й сусіди, — промовив він, і Олені здалося, що з невдоволенням. — Тільки цього не вистачало.
Вона зрозуміла, що з цим чоловіком краще не сперечатися, і гордо пішла геть.
Андрій спускався вниз, на вулиці вже темнішало. Йому треба було в магазин. Ідучи, він згадав, як ця сусідка вранці ледь не кинулася під його машину.
— Добре, що недавно гальмівні колодки замінив, а то б гріх на душу взяв. А ще й характер — ураган, гонору повно. Замість того щоб вибачитися, ще й щось носом крутить.
Андрій був журналістом, а ще писав казки для дітей — це було його хобі, яке приносило гроші. З дружиною розійшовся півроку тому. Вона зрадила йому з його найкращим другом, гадаючи, що Славко йому не розповість. Але той викла
