**Що пустила в дім, те й лізе на шию**
Ти ж вигнала дитину на вулицю! Кинула самого, у чужому місті!
По-перше, він сам себе вигнав, перебила сестру Надія. По-друге, діти не роблять із чужого дому прохідний двір. Якщо почав приводити гостей, тим більше таких, значить, час дорослішати.
Та його через тебе відрахують, або ще гірше! Він мені дзвонив, казав, що в гуртожитку вільних ліжок немає, його на підлозі поклали спати!
Надія заплющила очі й знесилено зітхнула. Їй довелося кілька разів глибоко вдихнути, щоб не вибухнути.
Послухай, Лесю… Це вже взагалі не моя проблема.
А має бути твоєю! Ти ж хрещена! Він же дитина!
Надія замовкла. Чи варто продовжувати? Може, вона й справді вчинила підло?
Вона з Ігорем давно не потрапляли в такі родинні бурі. Їхнє життя після вильоту дітей із гнізда стало тихим, розміреним і навіть нудним. Старший син, Олег, жив у Львові і вже завів власну родину. Молодший, Богдан, навчався в Одесі.
Здавалося, все найцікавіше вже позаду. Зявився дивний, гнітючий відчуття порожнечі. Ніби життя перетворилося на день бабака і втратило сенс. Спочатку навіть сподобалося Надія з Ігорем думали, що нарешті зможуть більше відпочивати та приділяти час собі. Але згодом зрозуміли: їм чогось бракує.
Тут-то й зявилась Леся зі своєю проханням.
Надю, та ж Миколка до вас у місто вступив. У гуртожитку місць нема, а там, ти знаєш, більше гуляють, ніж вчаться. Може, допоможете? У вас же простору багато, тихо, хлопець зосередиться… Та й ви ж не чужі, придивите за ним.
Надія не заперечувала. Вона памятала, як няньчила Миколку, коли приїжджала до матері. Хлопець із дитинства тягнувся до неї, просився в гості. Вона була йому не лише тіткою, а й хресною це ж майже друга мати. Навіть зраділа.
Хоч буде кому борщ варити, говорила вона, умовляючи чоловіка. А тобі буде з ким у твої компютери пограти.
Спочатку все й справді було ідеально. Миколка виявився чемним мешканцем. Сам мив посуд, а раз навіть приготував вечерю. Хоч і просто макарони з ковбаскою, але все одно приємно. Вранці вставав за будильником, увечері повертався не пізніше девятої. Постійно дякував Надії та Ігорю, разом із матірю та бабусею.
Ось би наші так себе поводили! зітхала Надія.
Але час минав, і все змінювалося. Спочатку Миколка почав розкидати одяг. Кеди могли опинитися під кухонним столом, а куртка на дивані у вітальні. Брудний посуд залишав у мийці.
Надія натякнула, що так не годиться. Повторила кілька разів він прибрався. Здавалося, нічого страшного.
Але потім він почав повертатися дедалі пізніше. Спочатку о одинадцятій, потім після півночі. Одного разу Надія прокинулася о третій ночі від гуркоту на кухні Миколка намагався набрати води в пітьмі й розбив склянку. Вона мовчки дивилася, як він, пяний, збирає уламки.
Чому так пізно? докірливо запитала вона.
Тіто Надю, я ж дорослий. Це моє життя. Навчання я не пропускаю, у чому проблема?
Вона хотіла сказати, що своє життя починається окремо від чужого дому, але стрималася. Він і справді дорослий. Вона не мала права його контролювати. Так, дратувалася, але ж не лякати його, як дитину?
Хоча б поводився тихіше. Ми ж спим.
Та я провинився, вибачте.
Гаразд, іди. Я сама приберу.
Надія не хотіла, щоб пяний племінник порізався. Їй же відповідати перед сестрою.
Ігор теж почав жартувати, але зі злістю:
Ну от, тепер у нас третій син. Навіть будить по ночах, як Олег і Богдан у дитинстві.
Не можна сказати, що Миколка був поганим. Але він вростав у будинок, як бурян у клумбу: швидко, наполегливо і без дозволу.
Після ночної розмови настало затишшя. Миколка повертався пізно, але без скандалів. Надія ін
