Вони ретельно приховували новопридбаний дачний будиночок від родичів. Всі справи треба було негайно приводити до ладу. Взяти лопати й копати в городі. Вони більше не приїдуть.
Ранкову тишу несподівано перервав дзвінок, від якого Наталя аж підскочила. На екрані світилося: «Тітка Люба».
«Наталю!» лунав з телефону схвильований голос. «Уяви, ми їдемо до вас на дачу!»
Чашка кави застигла в повітрі. Тітка Люба якраз та, що «затрималася» в їх новій квартирі на три місяці, поки робила ремонт у себе. Ті нескінченні три місяці були наповнені постійними запитаннями: «Чому у вас так?» чи «Чому це зроблено ось так?» та улюбленими зауваженнями про те, як було «за її часів».
«Як… ви їдете? Хто… це «ми»?» ледве вимовила Наталя.
«Ми з дівчатами! Відпочинем тиждень», відповіла тітка, а на тлі лунали сміх і брязкіт пляшок. «Що за проблема? Ми ж родина!»
Слово «родина» завжди було для тітки Люби чарівним ключем, що відчиняв будь-які двері. Після історії з квартирою Наталя й Вітя вирішили нікому з родичів не розповідати про дачу. Але хтось із довірених осіб, мабуть, проболтався… навіть віддавши адресу.
«Тітко Любо, ми не можемо…» спробувала заперечити Наталя, намагаючись стримати тремтіння в голосі.
«Ми вже в потязі!» весело перебила тітка. «Скоро будемо!»
Короткі гудки завершили розмову. Серце Наталі почало битися частіше. Вона набрала чоловіка:
«Вітю, тітка Люба з дівчатами їде».
«Господи, знову», зітхнув він. «Може, просто не відчиниш двері?»
«Вони не підуть», нервово відповіла Наталя, крутячи край фартуха. «Стоятимуть біля хвіртки й соромитимуть нас перед сусідами. Памятаєш історію з квартирою? «Улюблена племінниця вигнала власну тітку на вулицю!»
До обіду тітка Люба з компанією трьома кузинами середнього віку вже заповнили кухню. Веранда, де Наталя ще зранку насолоджувалася самотністю, тепер була завалена чужими валізами. Холодильник наповнився не лише домашніми запасами, а й чиїмись продуктами, а поруч акуратно стояли пляшки з вином.
«Наталю, де ваші рушники?» гукала середня кузина, Люда, з ванної.
«І принесіть туалетного паперу!» додала молодша, Катя.
«А ваш шампунь такий дивний», нарікала старша, Віра, принюхуючись до пляшечки з лавандовим ароматом. «Дайте нормальний!»
Наталя стиснула кулаки так, що нігті впилися в долоні. Її шампунь був таким, яким вона хотіла особистим, унікальним, не призначеним для натовпу гостей. Здавалося, настав час навчитися казати «ні», навіть якщо це стосується родичів.
«Ой, а у вас тут як гарно влаштовано!» оголосила тітка Люба, розташовуючись у плетеному кріслі, яке вони з Вітею привезли з Італії. «Ділянка велика, лазенька є… Чому нам не сказали? Ми ж родина!»
«Саме тому», тихо промовила Наталя, але в голосі вже прозвучала стримана емоція.
«Що-що?» тітка Люба приставила руку до вуха. «Не розчула!»
«Саме тому!» голос Наталі раптово перейшов у крик. «Бо ви саме ті родичі, які вважають, що мають право просто приїхати, зайняти весь простір і користуватися всім, що належить нам!»
«Наталю!» тітка Люба майже підвелася, ніби готуючись до захисту. «Як ти смієш…»
«Так ось як!» Щось гаряче, що довго давило всередині, піднялося в Наталі. «Памятаєте, що було в квартирі? «Ой, я ж лише на тиждень!» а потім це перетворилося на три місяці! І щодня: нарікання, вказівки, як жити, що змінити…»
У цю мить у дверях зявилися «дівчата» одні з рушниками, інші з келихами й з подивом спостерігали за сценою, що розгорталася.
«І взагалі, ми скоро їдемо у відпустку», Наталя намагалася говорити спокійно, хоча голос видавав тремтіння. «Вже купили квитки на потяг».
«Ой, не хвилюйся, ми самі впораємося!» махнула рукою тітка Люба, знову влаштовуючись у кріслі. «Їдьте собі!»
«Ні», відповіла Наталя, відчуваючи, як тремтять коліна, але голос залишався твердим. «Ви не залишаєтеся. Не зараз, не на тиждень. Це наш дім, і ми хочемо бути самі».
Тітка Люба ніби не почула або вдала, що не розуміє.
Вони витримали три дні. Три нескінченні дні напруженого гостинності. Вранці чужі голоси на кухні, вдень безкінечні зауваження: «Чому у вас так?» чи «У інших зовсім інакше…» Ввечері пісні під гітару лунали до півночі, ігноруючи сусідів, яким це заважало. Петунії Наталі ледь не засохли, бо ніхто не встиг їх полити. Іграшки Маші зникли з веранди «заважають відпочивати». А кіт взагалі перебрався до сусідів, рятуючись від галасу.
