Вони старанно приховували від родичів новопридбану дачу. Все треба було негайно прибрати. Взяти лопати й копати в городі. Вони більше не приїдуть.
Ранкову тишу так несподівано розірвав дзвінок, що Оксана аж підскочила. На екрані світилося: «Тітка Галя».
«Оксанко!» лунав з телефону схвильований голос. «Уяви, ми їдемо до вашої дачі!»
Чашка кави застигла в повітрі. Тітка Галя була саме тією, що «затрималась» у їхній новій квартирі на три місяці, поки робила ремонт у себе. Ті три нескінченні місяці були наповнені постійними запитаннями: «Чому у вас так?» чи «Чому це зроблено отак?» та улюбленими зауваженнями про те, як було «за її часів».
«Як… ви їдете? Хто… це ми?» ледь вимовила Оксана.
«Ми з дівчатами! На тиждень відпочити», відповіла тітка, а на тлі почулися сміх і дзенькіт пляшок. «Що за проблема? Ми ж родина!»
Слово «родина» завжди було для тітки Галі чарівним ключем, що відчиняв будь-які двері. Після історії з квартирою Оксана й Вітя вирішили не розповідати решті родини про дачу. Але хтось із довірених осіб, мабуть, проболтався навіть дав адресу.
«Тітко Галю, ми не можемо» спробувала заперечити Оксана, намагаючись стримувати голос.
«Ми вже в поїзді!» весело перебила тітка. «Скоро будемо!»
Кілька коротких гудків завершили розмову. Оксана відчула, як серце почало битися швидше. Вона набрала чоловіка:
«Вітю, тітка Галя з дівчатами їдуть».
«Знову ж, Господи», зітхнув він. «Може, просто не відчиниш двері?»
«Вони так просто не підуть», нервозно відповіла Оксана, мнучи край фартуха. «Будуть чекати біля воріт, соромити нас перед сусідами. Памятаєш історію з квартирою? Улюблена небога вигнала власну тітку на вулицю!»
До обіду тітка Галя з компанією трьома кузинами середніх літ вже повністю оволоділи кухнею. Веранда, де Оксана ще зранку насолоджувалася самотністю, тепер була завалена чужими валізами. Холодильник був наповнений не лише домашніми запасами, а й чиїмось продуктами, а поряд акуратно стояли пляшки з вином.
«Оксано, де ваші рушники?» гукала середня кузина, Люба, з ванної.
«І принесіть туалетного паперу!» додала молодша, Катря.
«А ваш шампунь такий дивний», критикувала старша, Надя, нюхаючи пляшку з лавандовим ароматом. «Дайте мені нормальний!»
Оксана стиснула кулаки так, що нігті впилися в долоні. Її шампунь був саме таким, яким вона хотіла його бачити особистим, унікальним, не призначеним для натовпу гостей. Здавалося, настав час навчитися казати «ні», навіть коли йдеться про родичів.
«А у вас тут непогано облаштовано!» оголосила тітка Галя, розташовуючись у плетеному кріслі, яке вони з Вітею привезли з Італії. «Ділянка велика, лазня є Чому ви нам не сказали? Ми ж родина!»
«Саме тому», тихо промовила Оксана, але в голосі вже пробивалося напруження.
«Що-що?» тітка Галя приставила руку до вуха. «Я не розчула!»
«Саме тому!» голос Оксани раптово піднявся до крику. «Бо ви саме ті родичі, які вважають, що мають право просто зявитися, зайняти весь простір і користуватися всім, що належить нам!»
«Оксанко!» тітка Галя майже підвелася, ніби готуючись до оборони. «Як ти смієш»
«Ось так і смію!» Щось гаряче, довго пригнічуване, піднімалося в Оксані. «Памятаєте, що було в квартирі? Ой, я лише на тиждень! а виявилося на три місяці! І щодня: крити
