Олена рушала у Соснівку. І ставши там, здобула звязь
Підбирала речі, серце ламало. Руки вона дрожили, щоби вибрати що вважала цінним. Шлюб з Петром скінчився – він вирішив тепер залишити життя у гурті, де ще не було різних людей, цікавих до її любовної маніри. Діти були давно віддалені – сином, який вчився у своєму місті, і дочка, поєднана в гурті з чоловіком, котрий тепер жий у міцній таборі.
Після вибору Олена була в безперечної тишини, як і в пустій хаті, що була якраз на краю міста. Вважала, що вже не бачить своєї вдома, яке було для неї добре. Телефон звучав, але вона не хотіла брати розмови. Друзі збиралися, щоби знати.
– Олєнко, я тут про тебе чула… Як ти? – жалько питала Оля.
– Непогано, – прикладала Олена до мікрофона. – Беру речі.
– Куди поїдеш?
Але вона згадувала про Соснівку, котра була ненадто близькою, щоби не повертатися звідти. П’ятдесят кілометрів від міста, де вона могла бути свіжою.
До Соснівки приїхала, а на стежці вона побачила Олесю, сусідку. Вона була мудрою, з палкою, якою мала ще доньку.
– Привіт, ти Оленка?
– Так, – засміялася Олена.
– Ти з Маринки дівчина? Це її хата?
– Так, – картаво відповіла, що тепер відчуває собі типу хия.
– Жити будеш?
– Так, – відповіла з покірством.
Хата була стара – з пічню, яка була якраз для відопіння. Олена вибрала зволікти до того, щоби розібрати речі, але навколо було чисто.
Наступного дня хата була зігрітий, а на стінах – фото їхньої бабусі. Плач припинився, але вона відчула собі літню частину свого життя, котра могла бути знову добро.
Сусіда Олесина сказала, щоби вона не турбувалася про продукти. Там було все належить.
– Живи спокійніше, – додала Олена, коли хата став увімкнена і чиста. Вона відчула що її життя було змінене.
Пізніше Олена взяла справу про школу, котрою навчала математику. Учні були цікаві, а вона відчула задоволення. Діти були любкі, а її серце стало легше.
Випадково зустрілася з Петром, бувшим чоловіком. Він хотів, щоби вона повернулася, але відповіла, що зробить вибори.
– Не звернись знову, – сказала з легким сміхом, згадуючи, що тепер у неї є Валентин, фермер, що вже став ще більше сусідом.
Вони з’їхали одне до одної, робили разом різноманітне. Валентин допомагав з городом, а Олена стала його бухгалтером.
Олена втекла з міста, щоби не бачити тільки своїх жаль та думки. А нарешті знайшла себе – відчула любов, та стала счастливою, як і ті, що живуть у Соснівці, серед рідних людей та природи.
