Сонце ніжно гріє Ярині щоку, пробиваючись крізь щілину у шторах. Вона мружиться від сяйва, не хочеться відкривати очі.
«Як добре прокидатися вдома, як у дитинстві, — думає вона. — Шкода, що минуле не повернеш. Аби хоч на мить повернутися, щоб усе виправити… Можливо, тоді б я не вчинила так різко, не обірвала б усі зв’язки так швидко…»
Після розлучення з чоловіком Ярина повернулася до батьків у рідне село. Вийшла заміж на останньому курсі медичного інституту за однокурсника Тараса — красунчика й жартівника. Він довго добивався її уваги: ходив за нею, запрошував у кав’ярні, у кіно. Спочатку вона не піддавалася — чула, що він часто міняє дівчат, не поважає їх, а самолюбства в нього більш ніж достатньо. Багато дівчат страждали через нього, навіть плакали, коли він їх кидав.
«Як так вийшло, що я закохалася в Тараса? — дивується вона. — Адже знала, що він нікого, крім себе, не любить. І все одно наступила на ці граблі… Він так вміло грав свою роль, що я не сумнівалася в його щирості. А даремно…»
Після розлучення вона часто про це думала, особливо коли двічі застала його з іншою жінкою прямо у їхній квартирі. Якщо після першого разу він умовив її, засипав дорогими подарунками, то вдруге вона одразу поставила крапку: розлучення — і все. Прожили майже чотири роки, дітей не планували. Якщо Ярина й не була проти, то Тарас категорично заперечував: «Діти — не моє».
Вже місяць, як вона у рідному селі, влаштувалася до місцевої лікарні невропатологом. Робота їй подобалася, хоч і було багато пацієнтів. З дитинства мріяла стати лікарем.
Але вчора вона втратила спокій. Випадково побачила свою першу любов — Олега, але він її не помітив. Вона ж швидко відвернулася, щоб він не впізнав. А потім лаяла себе: «Навіщо?..»
Спустившись на кухню, де мати вже приготувала сніданок для неї та батька, Ярина запитала:
— Доброго ранку, мамо. А де тато?
— Вже поїв і поїхав. У нього ранкове засідання, казав, треба підготуватися. Сідай, ось твої улюблені сирники.
— Мам, чому ти мені не сказала, що Олег тут? — Ярина розмішувала чай ложечкою.
— Що тут казати? — мати спокійно продовжувала витирати посуд. — Ти заміж вийшла, він одружився.
— Але ж це ні до чого! Могла б просто повідомити.
— Не хотіла турбувати. Хто знає, що в тебе на думці… До речі, напередодні твого весілля він дзвонив, просив передати, що хоче поговорити. Номер твій питав, а я не дала.
Ярина витріщила очі.
— Мамо, що ти наробила?! Якби ти сказала тоді, можливо, я б…
— Ось саме тому й мовчала. Все вже було домовлено: ЗАГС, ресторан, гості з’їхалися. Виглядало б негарно.
— Негарно?! — Ярина різко підвелася. — Оце ти вся! Для тебе завжди важливо, що скажуть люди, що подумають, незручно… А щастя доньки? Хіба не це головне?
— Донько, я лише позбавила тебе зайвих переживань. Ти ж у нас відповідальна, все одно не порушила б обіцянки заради Олега.
— Звідки тобі знати?! — скрикнула Ярина, хоча й розуміла: мати мала рацію. Вона не змогла б скасувати весілля. А чи взяв би Олег відповідальність?
Обида лишилася. Він тоді не зупинив її, а сварка була дурницею — просто заревнував до Сашка. Вона ж обурилася, що їй не довіряють, і пішла. Але все одно болісно, що мати вирішила за неї.
Прийом пацієнтів починався після обіду. Ярина повернулася до кімнати, розчісувала довге волосся перед дзеркалом, і раптом згадала минуле…
— Ярино, а ти вмієш плести віночки? — запитав Олег, коли вони сиділи на березі річки. Вона зірвала пук ромашок.
Сонце гріло, навколо цвіли квіти. Вони щойно закінчили школу, мріяли про вищі навчання: вона — про медичний, він — про архітектурний.
— Не вмію, — зітхнула вона.
— Ну давай спробуємо! — Олег неухильно почав скручувати стебла, а через хвилину простягнув їй кумедний віночок з торчачими квітками й надів на голову.
— Ну, тепер я фея! — кокетливо подивилася на нього.
— Ні, не фея, а відьма… але гарна! — вони засміялися.
Олег дивився на неї з ніжністю, і в неї закрутилася голова. Вони поцілувалися.
— Найкрасивіша відьма, — прошепотів він, а вона подумала: яке ж це щастя — бути коханою.
— Недарма Сашко на тебе витріщився, а ти теж ним цікавишся, — раптом буркнув Олег.
— Звідки ти взяв, що я цікавлюсь?..
— На випускному ви переглядалися, а потім він запросив тебе на танець, і ти з радістю… побігла, а могла б відмовитись.
— Я не бігла! І взагалі, вибирай слова! Сам із дівчатами танцював, а я ж не ревную…
— Саме так — побігла до нього. Якщо так, то я тобі не довіряю.
Їй стало болісно: для неї крім Олега нікого не існувало півтора роки, а в
