Нічого не втратила, зберегла токени. У мене є історія, яку потрібно культурно адаптувати.
Снилося
Останніми ночами Мар’яна не могла спати. Засинала після півночі, а потім прокидалася й лежала до світанку з відкритими очима. Важко, коли не висипаєшся, а ще важче, коли безсоння мучить кілька днів поспіль.
Щоб не розбудити чоловіка, вона лежала нерухомо, а думки не давали спокою. У голову лізли спогади про матір. Іноді та снилася — мовчазно дивилася на доньку, а потім зникала.
«Як же швидко промайнуло життя… — думала Мар’яна в безсонні години. — Навіть не встигла озирнутися, а вже більша частина позаду. Чекати більше нічого. Єдина радость — син, який одружився та подарував мені онука. Чому ж мати так часто з’являється у снах? Прийде, сумно подивиться — і все. Хоча б слово промовила…»
Вони не бачилися з матір’ю понад двадцять років. Мар’яна добре пам’ятала її наказ: не з’являтися в її житті й не наближатися до квартири, де вона виросла. Трикімнатна хрущовка дісталася матері від бабусі з дідусем, які колись отримали її від заводу.
Батька Мар’яна не пам’ятала, зате чітко бачила перед собою обличчя різних чоловіків, які час від часу з’являлися в їхньому домі. Мати змушувала її називати їх татом. Вони їй не подобалися, але вона слухняно повторювала це слово. А потім не сумувала, коли черговий «папік» зникав.
«Тепер я розумію: молода й самотня жінка шукала щастя, мріяла про родину. Та не склалося…»
Після дев’ятого класу мати сказала:
— Мар’янко, йди вчись на кухаря. Сама будеш сита й сім’ю прогодуєш. Набридло мене тягнути. А я хоч для себе поживу.
Мріяла Мар’яна про інститут, але мати перекреслила ці плани. Була гірка образа: у подруг матері підтримували, допомагали вступити.
Не сперечаючись, вона закінчила кулінарне з відзнакою й отримала направлення у заводську їдальню.
— Ого, новенька! — зустріли її там тепло.
Серед працівників було багато хлопців. Вони жартували, запрошували у кіно, а вона не знала, кому віддати перевагу. Багато хто був красивим, розумним, турботливим.
Але юна Мар’яна ще не знала, що для сімейного життя важливі не зовнішність, а вміння підтримати.
Їй подобався Вітя — простодушний, з села, з щирою посмішкою. Він не вмів красномовно залицятися, зате завжди був поряд. Але чи було це потрібно тоді Мар’яні?
Вона закохалася в гарнявого Андрія. Він теж звернув на неї увагу, хоча колеги не розуміли:
— Що знайшов у нашій Мар’янці Андрійко? Красунями її не назвеш. Ой, лишенько, пограється й кине…
Андрій був підступним. Він знав, що подобається дівчатам, і міг запросто вмовити будь-яку. Мар’яна була вже черговою в його списку.
Досвідчений ловелас пустив у хід усі свої чари, щоб спокус…Та одного дня, коли Мар’яна пішла до матері, вона зустріла сестру, яку ніколи не знала, і зрозуміла, що життя, нарешті перестав бути для неї непроглядною темрявою.
