Колись вона зміниться заради мене
Якщо запросиш Дмитра на свої іменини, мене там не шукай. І не лише на свято, а взагалі. Бачити його не можу!
Оленко, почекай зніяковіла Марія. Та як я можу не запросити його? Це ж брат мого чоловіка. Ми одна родина
Та годі тобі. Родина! передражнила подруга. Здавна ви з ним так тісно дружите? Жили ж раніше без нього якось, і нічого. Невже він тобі так потрібен?
Марія нервно прикусила губу. Вона знала, що з певного моменту Олена й Дмитро, мяко кажучи, не ладнали. Але ж щоб так?..
Ультиматуми на кшталт «або він, або я» прозвучали вперше.
Між Дмитром і Марією справді не було тісної дружби. Швидше, нейтралітет. Ні, він не був важливим для Марії. Але для неї були важливі почуття її чоловіка, Василя.
Оленко, ти взагалі розумієш, перед яким вибором ставиш мене? Виходить, або ти, або Василь. Він же
Усе зрозуміло, перебила її подруга. Інтереси Василя для тебе найголовніше. Ясно.
Розмову було перервано. Вона залишила після себе гіркий присмак. Ніби Марію притиснули до стіни й звинуватили у зраді.
Вона добре розуміла, що Олені боляче, але водночас відчувала себе несправедливо обраною. Чому Олена не стане на її місце? Чому через неї Марії доводиться обирати між родиною та подругою, яка була поруч все життя?
Вони були разом із самого дитинства. Спочатку ходили в один садочок, потім у школу. Їхні родини дружили. Влітку Марію спокійно відпускали на пару тижнів до бабусі й дідуся Олени, у село ближче до Дніпра. Разом усією родиною вони кілька разів їздили до Одеси.
У дитинстві Марія була повненькою і дуже соромилася цього. Ситуацію поглиблювали однокласники, які не пропускали нагоди підколоти її. Олена, жвавіша за характером, завжди захищала подругу. Вона могла не лише відповісти словом, а й дати ляпаса, тому незабаром усі зрозуміли: Марію краще не чіпати.
Марія ж у свою чергу допомагала Олені з уроками і давала списувати на контрольних. Могла позичити щось із свого гардеробу, якщо подруга просила. Якщо купувала солодощі, то завжди на двох.
Їхні родини дружили донині. Нещодавно мати хвалилася, як батьки Олени допомогли їм із ремонтом. Марію в домі подруги приймали як рідну й завжди були раді бачити. Навіть запрошували на свята.
Олена була не просто подругою. Вона була цілою частиною життя Марії. Ні викреслити, ні забути.
Колись вони навіть мало не стали родичами. Ну, як «мало» Якщо бути чесною, до цього було далеко, як до місяця, але Олена свято вірила в інше.
Слухай, може, порідніємо? сказала подруга одного разу. Познайоми мене з Дмитром. Ну, із братом твого чоловіка. Чоловіків хороших тепер мало, а тут ось свій під боком. Буде ж чудово, якщо вийде.
Марія тоді знервувалася. У теорії все звучало чудово, але на практиці Вона занадто добре знала Дмитра. Так, він мав успіх у дівчат. Високий, гарний, товариський. Але ж страшенно вітрогон. Він міняв дівчат, як рукавички, не затримуючись довго ні на одній.
Оленко, з «хорошим» це ти даремно, обережно попередила вона. Він же той ще жених. Зовсім не твій тип.
Ой, це він просто своєї ще не зустрів, усміхнулася Олена. Вони ж усі такі. Поки не нагуляються бігають, де попало і з ким попало. Йому просто ще не трапилася та, що його перевихова
