Він живе поверхом вище
«Оленко, у суботу чекаю на вас з Олексієм у мене на ювілеї в ресторані біля театру, ну ти ж знаєш де,» — важливо повідомила сусідка Марія по телефону, коли Ольга була на роботі.
«Дякую, Марійко, обов’язково прийдемо,» — радісно відповіла вона й поклала трубку.
До суботи лишилося три дні, а їй треба було зайти до торгового центру, купити щось новеньке на свято — давно не оновлювала свій гардероб. До того ж вона нещодавно приглянула там костюм, дуже сподобався, але не знала, куди в ньому йти — на роботу занадто вигадливо, а на ювілей якраз.
Вирішила, що завтра після роботи зайде до центру, а сьогодні треба готувати вечерю, але спершу зайти в супермаркет, щось купити з продуктів.
«Моєму Леші завжди неколи, з роботи приїжджає пізно — доведеться знову самій тягнути пакет,» — подумала вона, накидаючи план на вечір.
Підійшовши до дому, побачила машину чоловіка.
«Цікаво, чого це він так рано вдома? Зазвичай раніше восьмої не буває…»
Піднявшись ліфтом на свій поверх, відчинила двері ключем і одразу натрапила на чоботи чоловіка. «Дивно, це на нього не схоже — він завжди акуратний і взуття ставить на місце.»
Зайшовши на кухню й поклавши пакет із продуктами, вона зазирнула у кімнату — чоловік спав на дивані, відвернувшись.
«Ну й справді, щось не схоже на нього,» — подумала вона й, вирішивши не будити, переодяглася та повернулася на кухню. Коли вечеря була готова, Ольга зайшла до кімнати й обережно торкнула Олексія за плече:
«Гей, ледарю, годі спати, вночі що робитимеш? Час вечеряти… Ну, Лешу, годі жартувати.» Вона знову штовхнула його, але він не реагував.
Ольга повернула чоловіка на спину й перелякалася — його рука була холодною й звисала з дивана.
Вона завмерла, потім вистрілом вискочила з квартири й подзвонила у двері сусідки. Марія відчинила з усмішкою:
«Привіт, Оленко,» — та й замовкла, побачивши збентежене обличчя подруги.
«Що? Ольго, що сталося?» — схвилювалася Марія. «Ти бліда…»
«Там… Леша… там,» — безладно махнувши рукою, Ольга зісковзнула по стіні на підлогу. Сусідка кинулась її піднімати.
Марія викликала швидку. Ольга сиділа в ступорі.
«А де Настя?» — запитала сусідка.
«У неї по середах підготовчі курси, прийде до дев’ятої,» — автоматично відповіла вона.
Лікар швидкої допомоги сказав, що вже пізно — Олексій помер раптово, ймовірно, від серцевого нападу.
«Як так? Він ніколи не скаржився на серце… Сорок років, і все. Господи, він не пив, не палив, займався спортом — як це могло статися?» Вона дивилася на лікаря з несприйняттям, але той лише розвів руками.
«Буває й так…»
На похоронах у Ольги сліз не було. Вона стояла, ніби кам’яна. З одного боку її підтримував старший брат, з іншого — донька Настя, яка безупину плакала. Як пройшли поминки й наступні кілька днів, Ольга пам’ятала блукаючи.
Найважчими були всі наступні дні. Вона панічно боялася залишатися вдома сама, нетерпляче чекала доньку, коли та йшла на підготовчі, а потім гуляла зі своїм хлопцем. Особливо лякало сідати на той диван, де помер чоловік.
«Оленко, давай ми заберемо твій диван на дачу, а тобі віддамо наш. Ти ж знаєш, він у нас новий. Ми з чоловіком купимо собі більший, ти бачиш нашу комплекцію,» — Марія намагалася відволікти подругу від похмурих думок.
«Дякую, Марійко, не знаю, що б я робила без тебе,» — з полегшенням погодилася вона.
Ввечері Ольга роздумувала, і було над чим. Настю треба вчити — вона збирається вступати до університету, потрібні гроші. Після смерті чоловіка донька стала сенсом її життя, і вона дала собі слово зробити все, щоб Настя не відчула труднощів.
«Заради моєї Насті я працюватиму без свят і вихідних. Які вже св
