Він тобі не чоловік, сказала колимаєва подруга, подаючи фотографію з пологового.
Він тобі не чоловік, проказала Оксана, простягаючи Олені світлину з пологового. Подивись на маля. Уважно подивись.
Олена здригнулася, ледь не впустила чашку з кавою. Вони сиділи в затишній кавярні біля центрального ринку, тій самій, де колись зустрічалися втрьох вона, Оксана та Андрій. Тоді все було просто й зрозуміло: подружки з дитинства, спільне коло друзів, жодних таємниць.
Що ти несеш, Окс? Яке ще маля? Олена намагалася говорити рівно, але голос зрадливо тремтів.
Моє маля. Андрієве. Оксана поклала знімок на стіл між ними. Народилося три тижні тому. Хочеш знати, чому я мовчала всі ці місяці?
Олена не хотіла брати фотографію, але рука сама потягнулася до неї. Крихітне зморщене личко, заплющені оченята, пухнастий чубчик темного волосся. Звичайний новонароджений, яких тисячі щодня. Нічого особливого. Але щось у рисах немовляти змусило її серце стиснутися.
Оксано, я не розумію, до чого ти ведеш…
До того, що твій коханий Андрій водив мене за ніс півроку. Обійцяв розлучитися, клявся, що кохає лише мене. А потім просто зник, коли дізнався, що я вагітна. Оксана говорила тихо, але в її голосі лунав прихований гнів. Спочатку перестав брати трубку, потім змінив номер. А ти навіть не здогадувалася, так?
Олена відсунула фотографію, ніби вона пекла пальці. У горлі пересохло, слова не складалися в речення.
Ти брешеш. Андрій не міг… Ми ж планували дитину, я навіть до лікаря ходила, обстежувалася…
Планували? Оксана усміхнулася. А він тобі казав, що зі мною нічого не планував. Казав, що це випадковість, що він нікого, окрім тебе, не кохав ніколи. Але коли справа дійшла до відповідальності, твій ідеальний чоловік вирішив зробити вигляд, ніби нічого не було.
Олена встала так різко, що стілець перекинувся. Відвідувачі кавярні озирнулися, але їй було байдуже. Хотілося втекти, сховатися, не чути цих слів, не бачити фотографії, не відчувати, як руйнується звичний світ.
Куди ти? гукнула Оксана. Ми ще не все обговорили.
Мені з тобою немає про що говорити. Якщо у тебе проблеми з батьком дитини, вирішуй їх сама. Андрій мій чоловік, і я йому довіряю.
Довіряєш? Оксана підвелася слідом. Тоді спитай його, де він був восьмого березня минулого року. Саме того дня ми вперше… А може, спитай, чому в його телефоні мій номер записаний як «Сергій автосервіс»?
Олена завмерла біля дверей. Восьме березня. Того року Андрій зник на цілий день, сказав, що терміново викликали на роботу, аварійна ситуація. Повернувся пізно, втомлений, приніс квіти та благав пробачення до ранку. А вона повірила, навіть не засумнівалася.
Ти стежила за нами?
Я його кохала, Лено. Так само, як ти зараз. Можливо, навіть сильніше, бо він був для мене забороненим плодом. Чужий чоловік, найкраща подруга… Знаєш, як це зваблює? Знаєш, яким він буває пристрасним, коли розуміє, що ризикує всім?
Олена вийшла на вулицю. Оксана не пішла слідом, і це було правильно. Ще хвилина і вона могла б вдарити колишню подругу. А може, не колишню. Може, Оксана говорила правду, і тоді всі ці роки дружби, всі відверті розмови, вся довіра лише вистава.
Дома Андрій возився з ноутбуком на кухні, щось захоплено друкував. Побачивши дружину, посміхнувся і поцілував у щоку.
Як справи? Де пропадала?
Бачилася з Оксаною. Олена уважно стежила за його обличчям, ловила кожну емоцію.
Андрій не змінився в обличчі, продовжував друкувати.
Давно її не бачив. Як вона? Все ще у своєму салоні краси?
Нещодавно народила. Хлопчика. Олена дістала фотографію, поклала на стіл поручі
