Він сам захотів жити в мене, сказала свекруха й зачинила хвіртку, залишивши Олену на вулиці в легкому домашньому халаті та капцях.
Глухий клац засуву звучав як вирок. Олена кілька секунд просто стояла, не в силах зрушитися з місця, дивлячись на різьблені деревяні двері, за якими щойно зник її семирічний син. Її син. Її Ярик.
Маріно Семенівно! нарешті вирвалося в неї, і вона з усієї сили рвонула ручку хвіртки, але та була зачинена. Маріно Семенівно, відчиніть! Що ви робите? Ярик! Ярику!
З-за дверей не лунало ні звука. Тільки вітер шелестів сухим листям у палісаднику свекрухи. Олена обернулася, по тілі пробігла дрож. Вона вибігла на вулицю, навіть не накинувши пальта, і тепер жовтневий вітер легко пронизував тонкий халат. На душі було так само холодно й пусто.
А почалося все з, здавалося б, невинної розмови вранці за сніданком.
Мамо, а можна я до бабусі на вихідні поїду? з набитим кашею ротом спитав Ярик. Вона казала, що нові марки мені купила для колекції й торт спекла шоколадний.
Олена наморщилася. Свекруха, Маріна Семенівна, завжди намагалася купити любов онука подарунками й солодощами, протиставляючи себе «нудній» матері, яка стежить за режимом і уроками.
Ярику, у тебе секція з плавання в суботу, памятаєш? А в неділю ми хотіли з татом до зоопарку поїхати.
Обличчя сина витягнулося. Він відсунув тарілку з вівсянкою.
Я не хочу до зоопарку. Я хочу до бабусі. Вона сама сумує. І в неї цікаво.
Чим же це цікаво? не втрималася Олена. Тиме, що можна до ночі мультики дивитися й обїдатися цукерками?
Олю, не треба так, тихо втрутився чоловік, Богдан, не відриваючись від газети.
А як треба, Богдане? вона повернулася до нього. Твоя матір просто розбещує дитину. У нього потім живіт болить, режим збитий, а мені його за тиждень в норму приводити.
Вона просто бабуся, пожав плечима Богдан. Нехай побалує онука. Відвеземо його в суботу після секції, а в неділю ввечері заберемо.
Олена здалася. Вона завжди здавалася, коли йшлося про свекруху. Та була монументом, неприступною фортецею, яку не взяти ні проханнями, ні аргументами.
І ось зараз, у суботу вдень, вони привезли Ярика. Олена зайшла разом із ним, щоб перекинутися парою формальних фраз із Маріною Семенівною. Та зустріла їх як завжди підкреслено холодно з невісткою й солодко-захоплено з онуком.
Іди сюди, мій золотий! Бабуся занудьгувала! Марки тобі найрідкісніші приготувала! І торт горіховий, ти ж його любиш!
Ярик кинувся до неї в обійми. Олена постояла в передпокої, відчуваючи себе зайвою.
Ну, я тоді піду. Богдан у машині чекає. Заберемо в неділю о шостій.
Добре, добре, кинула та через плече свекруха, уже затягуючи Ярика у вітальню. Не сумуй без нас.
Олена вийшла, але на півдорозі до машини згадала, що забула в передпокої Ярикову куртку. Вона повернулася, штовхнула хвіртку та ще не була зачинена, і завмерла на порозі, почувши уривок розмови з вітальні.
Ось і добре, що залишишся у бабусі. Надовго-надовго. У тебе тут своя кімната, іграшки, усе, що захочеш.
А мама з татом? почувся голос Ярика.
А вони вони дуже втомилися. Їм треба відпочити. А ти тут зі мною поживеш. Я тобі все дозволю. І до школи звідси близько, а не як з їхнього дому їхати автобусом.
Олену ніби струмом ударило. Вона різко увійшла у передпокій.
Маріно Семенівно, що це за розмови?
Свекруха обернулася. На її обличчі не було ні здивування, ні смутку. Лише холодний, камяний спокій.
А що таке? Дитині пояснюю, як тут у мене добре житиметься.
Він не залишається у вас жити! Він приїхав на вихідні! голос Олени затремтів від люті й страху.
Переглянула я, повільно сказала Маріна Семенівна. Вирішила, що онук повинен жити з бабусею. У мене умови кращі. І тиша, спокій. А у вас що? Вічна метушня, крики, нерви.
Ви з глузду зїхали! видихнула Олена. Ярику, одягайся, ми їдемо додому.
Не поїде він із тобою, свекруха крокнула вперед, заступивши собою онука. Він сам хоче залишитися. Правда, Ярику? Скажи мамі, що хочеш пожити у бабусі.
Олена подивилася на сина. Він перелякано тулився до бабусиної спідниці, його очі були повні сліз.
Мамо, я я тут трохи пробурмотів він.
Ти бачиш? урочисто промовила Маріна Семенівна. Дитина сама виявила бажання. А ви, Олено, не будьте егоїсткою. Подумайте про його добробут.
Це викрадення! закричала Олена. Я зараз поліцію викличу!
Викличте, усміхнулася вона. Тільки ось що ви їм скажете? Що бабуся
