— Привіт, Тарасе, ой яка в тебе гарна машина! Нова! — проходячи повз хату бабуси й дідуся Тараса й побачивши його в дворі, зайшла до них Олеся.
— Привіт, Олесю. Так, нова, батьки на день народження подарували, от приїхав сюди у село. Подякувати бабусі з дідом, адже вони основну частину грошей на машину дали.
— Тарасе, покатай, а? А ще краще я за кермо сяду. Я теж у місті на права вчуся, правда ще не закінчила, але водити вмію. Ну давай, я тебе покатаю, — наполягала Олеся.
Тарас погодився, адже це була його подруга з дитинства, а ще Марічка — вони втрьох дружили. Приїжджали до своїх бабусь і дідів у село з міста на всі канікули. Бабуся Марічки була сусідкою бабусі Тараса. Тільки от Марічка вчиться у медінституті й тепер рідше навідується в село.
Олеся сіла за кермо, Тарас поруч, виїхали з двору, і вона на великій швидкості помчала за село — там дорога широка, хоч і ґрунтова. Що там сталося і як — ніхто не бачив, але машина опинилася в кюветі. Олеся відбулася синцями, а Тарас потрапив у лікарню з переломами, причому серйозними. Незабаром лікарі лише розводили руками — нічого поки не могли зробити. Тарас опинився у інвалідному візку.
Батьки Тараса гризли себе, що подарували синові машину занадто рано, а він мовчав, що за кермом була Олеся. Мати не хотіла звільнятися з роботи, тому на родинній нараді вирішили:
— Тарасе, ми відправимо тебе до бабусі з дідом, щоб ти не залишався сам у квартирі, поки ми на роботі, — батьки боялися, що в одиночестві йому в голову може прийти що завгодно. — Так буде краще: у дворі зможеш виїжджати на візку, повітря свіже, бабуся подбає про тебе.
— Мені байдуже, — відповів син. — Як хочете.
Він замкнувся, переживав глибоко, кинув навчання в інституті. Хоча йому пропонували хороші умови для продовження навчання — можна було складати іспити дистанційно, тим більше Тарас вчився на відмінно, і викладачі його знали. Але він так вирішив.
Олеся більше в селі не з’являлася — мабуть, усвідомлювала свою провину. Адже деякі бачили, що саме вона була за кермом, просто Тарас усе взяв на себе.
Марічка гордо їхала за кермом своєї білої машини — нарешті здійснилася її мрія. Вона з тринадцяти років мріяла водити авто. А тут на двадцятиріччя батьки подарували їй мрію. Вона час від часу поглядала у дзеркало й думала:
— Ох, бабуся здивується, коли я приїду на машині! — з захопленням уявляла вона їхню зустріч. — А ще краще, якби Олеся мене побачила. А ще краще — Тарас.
Олеся з Марічкою приїжджали на канікули в село, Тарас теж проводив усі літні місяці тут. Всі вони були з районного містечка й жили там. Олеся з Марічкою змагалися з дитинства. І одній, і другій подобався Тарасик.
Взагалі його дідусь і бабуся раніше жили у місті. Але коли мати з батьком одружилися, дід вирішив залишити квартиру молодим, а самі купили хату в селі й перебралися сюди. І не пожалкували — їм подобалося жити тут, тим більше Тарасик усі канікули проводив у них.
По суті, усі літні канікули Тарас, Марічка й Олеся проводили втрьох. Хлопець ставився до подруг однаково, нікого з них не виділяв. Але Марічці здавалося, що він схиляється більше до неї — частіше саме їй пригощав цукеркою, яблуком, а ще носив польові ромашки.
Про що думала Олеся, подруга не знала, але вона теж вважала, що Тарас більше уваги приділяє саме їй. Хоча вони були ще дітьми. Але наста
