**Щоденник Владислави**
Минуло рівно вісім років, два місяці й сімнадцять днів з того часу, як я виставила з дому свого колишнього чоловіка. Не те щоб я свідомо рахувала дні просто ця дата назавжди вкарбувалась у моїй памяті як початок нового життя. Наш син, Андрій, вже виріс став самостійним, навчається у Київському університеті й рідко заїжджає додому. Лише телефонні дзвінки:
Мам, сесія, потім практика, ми з Олею
Я приховую легкий сум і бадьоро відповідаю: «Звісно, сину, розумію. У мене все добре!» І це правда. Моє життя наповнене змістом.
Сьогодні, як завжди, прокинулась о шостій. Промені сонця пробивалися крізь фіранки, немов намагаючись розбудити світ. Я потягнулася, відчуваючи легкість нагороду за роки самодисципліни. У мене чудова робота в міжнародній компанії, хоча директор строгий і не терпить запізнень. Одного разу я бачила, як він зупинив колегу о 9:01:
Пояснювальну на стіл!
Його тон змушував здригатися навіть тих, хто не винний.
Але головною моєю підтримкою був пес лабрадор на імя Боня. Чотири роки тому саме він змусив мене почати ранкові пробіжки. Розумний, лагідний, з шоколадною шерстю мій найкращий друг.
Одного серпневого ранку ми, як завжди, бігли парком. Раптом Боня різко зупинився біля кущів сиділо крихітне кошеня. Я кинулася вперед і нога жахливо підвернулася. Біль пройшов усе тіло. Я впала, відчуваючи, що щось не так.
Боню, що ти наробив? прошепотіла я.
Але пес вже біг по допомогу. Незабаром до мене підійшов високий чоловік один із ранкових бігунів, якого Боня, мабуть, впізнав.
Прохір, представився він. Ваш пес викликав тривогу.
Він викликав швидку, але з Бонею була проблема до лікарні його не візьмуть.
Я заберу його, сказав Прохір просто.
Так ми познайомилися.
У лікарні діагностували перелом. Прохір щодня навідувався: носив продукти, вигулював Боню, підбадьорював мене. Виявилося, у нас багато спільного любов до книжок, тиші, до того ж він теж пережив розлучення.
Через кілька місяців гіпс зняли. Одного дощового дня Прохір прийшов з трояндами.
Сьогодні мій день народження, усміхнувся він. Маю пропозицію. Одружайся на мені.
Я застигла, а Боня весело гавкнув.
Так, прошепотіла я.
Нашому щастю немає кінця. Тепер у нас трьох я, Прохір і Боня будинок повний тепла. А той випадковий перелом виявився початком чудової історії.
