«Обирай або я, або твій син». Він обрав її, а коли усвідомив помилку, було вже запізно.
От же ти пустунчик дрібний! Як же я втомилася від тебе! кричала Оксана на дворічного Дмитрика.
Іване! Я так більше не можу. Чому я маю виховувати чужу дитину? У нас скоро своя народиться! звернулася Оксана до чоловіка.
Оксанко, ну ж він же мій син, перелякано промовив Іван.
Ось саме тому! Твій і Тетянин. Вона повітрогонка втекла, влаштовує своє життя. А я тепер маю за ним горщики виносити! До того ж мені важко на такому терміні за ним бігати. Досить! Він тут зайвий! Або ми розходимося, або віддаємо його
Іван боявся втратити Оксану. Не уявляв життя без неї. Тим більше вони чекали спільної дитини. З Оксаною вони зійшлися рік тому, коли Іван розлучився з попередньою дружиною Тетяною. Вона вела не найкращий спосіб життя, тому чоловік не витримав і пішов. Дмитрикові, їхньому синові, тоді було девять місяців. За волею долі після розлучення Іван одразу ж зустрів Оксану. Без памяті закохався. Вона була наполегливою, завжди все мало бути так, як вона скаже. Зате не гуляла й по дому все робила, не то що колишня Тетяна, думав Іван.
Не минуло й року, як зявилася колишня Тетяна, вручила йому сина й відмову на нього. Івану нічого не лишалося, як взяти дитину. Оксана того дня довго гостювала у подруги, а коли повернулася й дізналася, що сталося, влаштувала жахливу сцену. Та тоді все ж дозволила залишитися Дмитрикові. Хлопчик важко переживав розлуку з матірю, постійно плакав і кликав її. Оксана дедалі більше дратувалася, але доглядала за ним удень, поки Іван був на роботі. Тривало це недовго. І коли Оксана поставила умову або вона, або син, Іван узяв дитину й повіз до рідної сестри Ганни.
Галю, вибач мене. Але чи не могла б ти прихистити Дмитрика на деякий час? Оксані треба трохи заспокоїтися, вона зовсім вибилася з сил. Гормони грають, виправдовував дружину Іван.
Іване, як так можна? Від бідного хлопця щойно відмовилася матір, а тепер і батькові він не потрібен? обурилася Ганна.
Потрібен він мені! Не кажи так! Просто в Оксани зараз важкий період. Як тільки все встане на місце, я заберу Дмитрика назад.
Гаразд, залишай дитину. Все одно твоя Оксана його не любить, зітхнула Ганна.
Дякую, сестро! Вік твоєї доброти не забуду, радісно обійняв її Іван.
Ганна теж була заміжньою й сиділа у декреті з малим сином, якому якраз виповнився рік. Чоловік Ганни, Андрій, прийняв Дмитрика. Він не розумів бездушності батьків, тому ставився до племінника дружини як до рідного.
Незабаром у Оксани й Івана народилася донька. Іван дедалі рідше навідувався до сестри й Дмитрика, цілковито поринувши у нову сімю. З часом хлопчик перестав називати його татом. Тепер для нього Андрій, чоловік Ганни, став батьком. Коли Дмитрикові виповнилося три роки, сестра викликала Івана на серйозну розмову.
Іване, пройшов рік, як Дмитро живе з нами. Твоя дружина ще не прийшла до тями?
Ну, Галю, все ж таки й так добре. Я надсилаю тобі гроші на дитину. Та й Дмитро вже до вас звик.
Так, таємно переказуєш гроші, щоб твоя Оксаночка не дізналася з докором відповіла Ганна.
Тільки не видавай мене, понуро промовив Іван.
Дитину треба оформляти до садка. Я теж скоро виходитиму на роботу. Що накажеш мені робити? Ось що: або ти забираєш сина, або пишеш відмову, і ми з Андрієм його усиновлюємо.
Добре, Галю
Що добре? Яке твоє рішення? збентежено запитала сестра.
Я напишу відмову
Незабаром так і сталося. Іван оформив відмову від сина, а Ганна з чоловіком усиновили його й виховували як рідного.
Час минав. Дмитро вже закінчував школу. Він не знав, що Ганна й Андрій не його справжні батьки, і вже тим більше не підозрював, що дядько Іван його рідний батько.
Здоров, дядьку Іване! відчинивши двері, Дмитро побачив на порозі свого дядька.
Привіт, Дмитре. Мати вдома?
Так, вдома. Гаразд, давай! Я біжу на тренування.
Здоров, Галю, тривожно привітався Іван із сестрою.
Привіт, брате. Ти знову прийшов розповідати, як у тебе душа болить? Не маю наміру слухати про твої муки через сина. Це був твій вибір. Часу не повернеш.
Знав би я, як усе обернеться Я ж зовсім один залишився. Оксана втекла від мене. Донька зовсім до мене не тягнеться. Чи можу я проводити більше часу з Дмитром? Я знаю, що винний перед сином. Дозволь хоча б трохи виправити помилку.
Хочеш розповісти йому правду? роздратовано запитала Ганна.
Що ти! Тоді він взагалі мене не захоче знати.
Ганна не заважала їхнім зустрічам. Іван де
