Вдівець
Дружину Яреми ховали всім селом. Рано пішла у вічність Оксана, хворіла. Залишився у сорок років Ярема без дружини, удівець з двома синами — старший Богдан уже дорослий, а молодшому Юркові тринадцять. Залишився чоловік у розквіті сил, а на нього враз стілько навалилося. Спочатку ніби й нічого, звісно горе та біда, жили з Оксаною дуже добре, не сварились, вона жінка господарна та любляча.
Ярема допомагав дружині, не пив, як інші сільські чоловіки, а тепер тим паче. У хаті все на ньому. Богдан — старший син, збирався в армію, поїхав у військкомат на комісію, та щось там знайшли, ніби плоскостопість, не взяли на службу. Трохи засмутився, але вирішив:
— Може, це й на краще, моїй Марічці не доведеться чекати мене з армії, сумувати та страждати, та й мені теж. Трохи пізніше й одружимось з нею.
Вивчився Богдан на електрика та вже збирався робити пропозицію Марічці — гарній та жвавій дівчині. Та сталася з ним біда. Ярема з Богданом латали дах на хаті, як пішов дощ. Посковзнувся Богдан і впав на спину. Підвестись не зміг.
Ярема викликав швидку, сина забрали до лікарні.
— Що тепер буде? — думав батько. — Хоча б усе обійшлось, цього ще не вистачало, дорослий хлопець — і така пригода, одружуватись збирався на Марічці…
Час минав, Богдана виписали, але він лежачий, пересувався на милицях. Все чекав, коли Марійка прийде, дивився на ворота, а її не було. Аж ось прийшов Василь, його друг, та й каже, що мати Марійки розносить по селу, що не бути весіллю його з її донькою.
— Бодько калікою став, не дозволю Марічці за нього вийти. Ще йому, щоб вона за калікою доглядала! — казала мати Марійки. Її, звісно, хтось і осуджував, але вона стояла на своєму.
— Мамо, може, все налагодиться, і Богдан на ноги встане? — умовляла донька.
— Не налагодиться, давно б уже підвівся, — винесла вирок мати. — І тобі там робити нічого. Знайдеться інший, ти ж дівчина в нас як на підбір…
Богдану було образливо, що його назвали калікою, і він обурився на Марійку.
— Так і передай Марічці, що я тепер її бачити не хочу, коли вона так легко здалась, — сказав він Василеві. А та горда й сама образилась.
Встав на ноги Богдан, кинув милиці в кут, але потемнів душою й обличчям, ніби життя йому більше не миле. Ярема ходить сам не свій, шкода йому сина, та ще й молодший на руках. Годувати, одягати треба, господарство в дворі.
Недалеко від Яреми жила Любка з батьками. Та ось уже два роки, як батьки загинули. Повертались із міста на мотоциклі, потрапили під грозу, дощ як стіна — нічого не видно. Треба було зупинитись, перечекати, та, мабуть, доля — врізались у вантажівку. От і живе Любка сама. Вона, звісно, не дитина — з виду худенька, струнка, але їй уже тридцятий на носі. Працює продавчинею у крамниці.
Сусідка її Ганна, літня жінка, дружила з матір’ю Любки, тому й взяла її під крило. Допомагала порадами та не залишала без нагляду.
— Любко, тобі б у місто подалась, там би й заміж вийшла, — казала Ганна. — Ти ж у нас як квіточка, нікому й не скажеш, скільки тобі років. А тут у селі молоді хлопці — як на підбір, та всі в місто тягнуть.
— Ні, тітко Ганно, не хочу я в місто. Я ж селянка. Там шумно та метушливо, не люблю я це.
— Та тобі вже давно заміж треба, тридцять на дворі, діток би встигла народити.
— А за кого ж, тітко Ганно? Поки ніхто не подобається. Може, якийсь завітає… — сміялась Любка.
Та Ганна вже задумала дещо. І затягувати не стала.
— Ярема мені не чужій, я з його матір’ю Оленою дружила, жаль, рано пішла, хороша була жінка, і Ярема в неї вдався, — думала вона. — Богдан теж гарний, роботящий, тільки трохи кульгає після того випадку. А що, коли б Любку з Богданом звести? Поженяться, приладнаються. Адже з Марійкою в нього не вийшло. Будуть однією родиною, легше ж, а то самі чоловіки в хаті.
Одного разу Ганна рішуче пішла до Любки, а потім завітала до Яреми.
— Здоров, Яремо, не сподівався? А я до вас з Богданом справою, — радісно привіталась вона.
— Здоров, тітко Ганно, заходи, несподівано ти нагрянула, — відповів господар.
— Слухай, Яремко, твій Богдан хлопець гарний, статний, ви всі як на підбір, порода така. Тільки шкода мені його, наглотався горя, носить тепер у душі тягар. Може, час йому життя змінити. Моя сусідка Любка теж дівчина хороша, господарна, правда, старша за твого Богдана, але вона ж зовсім дівчинка, гарна, ніжна. Живе сама, скромна, себе тримає. Чим не дружина для Богдана? А де він, до речі?
Ярема постукав у вікно, і незабаром з хати вийшов Богдан — високий, статний, трохи кульгаючи на праву ногу.
—
