80 кілограмів щастя
Своє кохання Оксана зустріла пізно. Усі подруги вже вискочили заміж, а вона вчилася і чоловіками не цікавилась. Потім її поглинула робота. Саме там вона і побачила його. Точніше, не побачила — він буквально впав на неї зверху.
Вона несла документи на підпис до начальника, поспішала і не помітила на своєму шляху стрем’янку. Драбина захиталась, і зверху звалився чоловік, якого вона засипала купою паперів.
— Ну й день починається… — почувся голос з-під паперів. Потираючи шишку на лобі, на підлозі сидів молодий чоловік.
— Вибачте, я не помітила… Дуже поспішала… Вам боляче? — лепетала Оксана, намагаючись зібрати документи.
Чоловік підвів до неї очі:
— Даремно я так засмутився, день-то щасливий. Де ще я міг би познайомитися з такою чарівною дівчиною?
— Ви мене засоромлюєте… — прошепотіла вона.
— Та ні, це правда. Ви прекрасні! Я готов із сотню разів падати зі сходів, якщо поруч будете ви. Мене звати Богдан. А вас?
— Оксана. Я спішу… Вибачте. — І, зібравши папки, дівчина швидко пішла.
Вечором після роботи Оксана вийшла на вулицю. Вона здригнулася від холоду — починав накрапувати дощ.
Раптом поруч з’явився Богдан. Він розкрив над нею парасольку і простягнув букет квітів.
— Дякую… Не сподівалась вас знову побачити…
— Дозвольте вас провести?
— Я живу поруч, ходжу пішки.
— І чудово! Я люблю гуляти під дощем!
Так вони і познайомились. Богдан доглядав гарно — квіти, сюрпризи, подарунки… Через півроку вони одружились.
Через рік у них народився первісток, синчик Ярик. Оксана з головою поринула в турботи про сина. Все було добре, але під час вагітності вона набрала вагу. Невелика повнота їй навіть пасувала.
— Ох ти, моя пампушечка, — говорив Богдан, обіймаючи дружину.
Спочатку вона комплектувала, але чоловік заспокоював:
— Я люблю тебе, а не твої кілограми.
З декрету Оксана не вийшла — одразу пішла за другою дитиною. Народився другий син — Мишко, Мирослав Богданович. Богдан пишався:
— Тепер у мене два сини, два спадкоємці!
Турбот у Оксани прибуло. В будинку — троє чоловіків, і за двома не відвернешся ні на хвилину. Ярик — жвавий, немов вітер у полі. Жодного дня без шишок і падінь. А Мишко спокійний, але слабкенький — перехворів усіма дитячими хворобами.
Оксана не повернулась на роботу. Присвятила себе синам. До того часу у Богдана вже була невеличка компанія з ремонту комп’ютерів. Він і запропонував дружині сидіти вдома, виховувати дітей. Та й чи вийшло б працювати? Молодший постійно хворів. Якому роботодавцю сподобається співробітниця, яка завжди у відпустці?
Оксані подобалося вдома. Хоч і крутилась, як білка в колесі, але старалась, щоб у домі завжди було затишно. Смачна їжа, чистота, порядок. У цих турботах вона не помітила, як ще поправилась. Пробувала дієти — але марно, після них набирала ще більше. У її родині всі жінки були повненькими. Бабуся Марія, у якої Оксана проводила в дитинстві літо в селі, була дуже пишною і навіть хвалилась цим:
— Доброї людини має бути багато. Ось я й стараюсь!
Оксана заспокоїлась. Богдан жартував:
— 80 кілограмів щастя. Не кожному таке щастя!
Але вона не помітила, як чоловік почав віддалятися. Той рік видався особливо важким. Ярик зламав руку на дитячому майданчику. Мишко потрапив у лікарню. Оксана метушилась між домом і лікарнею. Богдан пропадав на роботі, почав їздити у відрядження. Вона не здогадувалась, що ніяких поїздок не було. Не було часу слідкувати за чоловіком. До неї він ставився, як і раніше — жартував, обіймав, дарував подарунки.
Але одного разу він не прийшов додому. Вночі задзвонив телефон:
— Не чекай мене. Завтра все поясню.
Оксана навіть подумати не могла, що у Богдана інша. Вранці він повернувся. Вона запросила його снідати, хотіла дізнатися, що трапилось. Вигляд у нього був незвичний. Він довго м’явся, а потім випалив:
— Пробач… Я кохаю іншу… Я допомагатиму хлопцям, живи в квартирі. Я йду… Не зупиняй!
Такого Оксана не очікувала. Вона й уявити не могла, що всі ці роки Богдан їй зраджував. Очі їй відкрили добрі люди. Розповіли, як він ходив «наліво»:
— Він із нею зустрічався ще до вас. Жили цивільним шлюбом у цій самій квартирі, потім чомусь розійшлись. Потім з’явилась ти. Богдан змінився — став ух
