Вагітна бездомна жінка з надією чекала біля входу в пологовий будинок.

Вагітна жінка без притулку стояла перед дверима роддому.
Я була на чергуванні, коли вона з’явилась. Власне, її ніхто не привозив вона просто опинилася біля входу. Важка, бліда, з очима, сповненими страждання та німого благального погляду.
Вона сиділа у коридорі, стискаючи живіт, майже не рухаючись. Без документів, без речей, навіть без імені, щоб її записати.
Колеги перешіптувались: «Що із нею робити? Куди її діти?» Старша акушерка лише відмахнулась ніби кажучи, що на це немає часу.
Я вже хотіла підійти, коли в коридор увійшов доктор Майкл Томпсон. Він застиг, побачивши її. Його погляд став важким, пустим, ніби перед ним був не пацієнт, а привид із минулого.
«Хто це?» тихо спитав він, але ніхто не відповів.
Лікар підійшов ближче, опустився навколішки і подивився їй у вічі. Я помітила, як змінився його вираз спочатку плутанина, потім… усвідомлення.
«Відведіть їй палату негайно», різко сказав він, навіть не глянувши на нас.
Мій погляд вловив ледь помітний срібний ланцюжок на її шиї. Раптом він пробурмотів:
«Боже… Невже це… вона?»
Він підвівся й мовчки провів її до вільної палати. Двері зачинились.
Ми переглянулись я ніколи не бачила його таким. Завжди холодний і стриманий, але тепер… у його діях була рішучість, а в очах тривога.
За кілька хвилин я зайшла з капельницею. Вона сиділа на ліжку, а він говорив із нею тихо, ледь чутно. Я вловила лише уривки: «Отже… я не встиг… пробач…»
Вона відвела погляд, міцно стиснувши ланцюжок у долоні.
Коли я ставила капельницю, у повітрі відчувався дивний тиск. Вона мовчала, але в її очах було щось знайоме… щось, що я не могла розгадати.
«Ви знаєте, що тепер усе буде інакше», тихо промовив лікар, і в його голосі був не професійний тон, а особиста скорбота.
Вона кивнула, не дивлячись на нього.
«Лікарю, вибачте», не втрималась я. «Хто вона?»
Він глянув на мене, ніби зважуючи слова. Потім глибоко зітхнув:
«Моя сестра».
Я ледь не випустила капельницю.
«Але… ви казали, що у вас немає родичів…»
«Я мусив», перервав він. «Ми розлучились понад десять років тому. Вона зникла…»
Я більше не питала. Але, виходячи, зрозуміла: її історія була набагато глибшою, ніж просто знайдений родич.