На порозі Нового року
Тарас вийшов із будівлі будівельної компанії та ледь не посковзнувся на обмерзлих сходах. Напередодні йшов дощ із снігом, а вночі удав мороз, і зранку віяв крижаний вітер.
У годину пік на дорогах повно автомобілів. Усі поспішають додому, нетерпляче сигналять, підрізають один одного. Колись Тарас теж бурчав би, що доведеться стояти у заторах, але зараз навіть радий цьому. Останнім часом повертатися додому не хотілося.
Щось розладилося у його стосунках із дружиною. Можливо, просто втомилися одне одного? Не дивно — познайомилися ще в університеті, а вже сім років як одружені.
Все частіше Тарас думав — куди зникло почуття? А може, його й не було? У кожних подружніх пар бувають складні періоди, суперечки та охолодження. Але зазвичай люди тримаються разом заради дітей. А ось у них із Оленою дітей не було.
***
Їхні стосунки завжди були спокійними, навіть на початку. Тарас не шаленів від кохання, не божеволів через Олену. Їм було просто добре разом.
— Ми вже чотири роки разом. Що далі? Мені потрібно знати, чи є я, чи є наше майбутнє в твоїх планах? — одного разу запитала Олена.
Вона явно натякала на весілля. Чесно кажучи, Тарас не думав про це. Але поспішив запевнити її.
— Є, звісно. Отримаємо дипломи, влаштуємося на роботу — тоді й одружимося. Чого ти питаєш?
— Просто… Хотілося певності.
— Не хвилюйся, у нас усе буде: і біла сукня, і весілля, і діти. — Тарас обійняв її. Тоді він був упевнений, що саме так і станеться.
Олену його слова влаштували, і до кінця навчання вона більше не піднімала цю тему. Час минав, вони отримали дипломи й влаштувалися на роботу — причому Олена наполігла, щоб у різні компанії. Бачитися стали рідше. Незадолго до свого дня народження Олена натякнула, що чекає від Тараса рішучих дій — і персня в подарунок.
— Мама постійно питає, коли ми одружимося?
— Навіщо поспішати? Лено, давай ще трохи почекаємо.
— Чекати на що? Ти мене не любиш? Так би й сказав, чого стільки років морочиш мені голову! — у її голосі прозвучали сльози й образа.
Тарас звик, що Олена завжди поруч. Ну, і справді — навіщо шукати інших? У день народження він зробив те, чого чекали від нього кохана та її мати — подарував перстень і зробив пропозицію. Олена радісно поцілувала його, а її мама втерла сльози.
Дома Тарас повідомив батьків, що одружується.
— Навіщо поспішати? Краще б стали на ноги, тоді й весілля. Чи, може, є обставини? — запитала мати.
Їй не подобалася ідея раннього шлюбу сина, як і сама Олена. Вважала її занадто владною, хоч дівчина й виглядала тихонею.
— Немає жодних обставин, мам. Ми просто любимо одне одного. Чотири роки разом — навіщо тягнути?
— Це вона так вирішила. Подумай добре, сину.
— Я вже подумав.
Весілля відсвяткували у травні. Олена у білій сукні була прекрасна, немов сама весна. Вирішили, що з дітьми почекають — спочатку куплять квартиру, машину. Навіщо поспішати?
Батьки Тараса дали грошей на перший внесок у кредит. Молоді купили двокімнатну квартиру, облаштували її. Потім батько взяв собі нову машину, а стару віддав синові. Все складалося чудово. Аж поки Олена не запропонувала Тарасові відкрити власну справу.
Вона розповіла, що зустріла колишнього однокурсника — він займався продажем техніки і шукав надійного партнера.
— Я будівельник. Мені подобається моя робота. До того ж ця ніша вже зайнята, конкуренція велика. Не бачу сенсу влізати, — відповів Тарас.
— Я думала, тобі сподобається ідея працювати на себе. Техніка потрібна всім.
— Я сказав — не хочу.
— То ти відмовляєшся? — у голосі Олени пролунав виразний досадливий тон.
— Так. Якщо хочеш — займайся сама.
Олена образилася. Вперше за багато років вони посварилися насправді. Декілька днів не розмовляли. Потім помирилися, але через деякий час вона знову повернулася до цієї теми.
Тоді Тарас вперше задумався — можливо, мати була права? Він поспішив і не кохав Олену настільки, щоб заради неї ризикувати. На щастя, той однокурсник незабаром прогонів.
Олена затихла, і вони нарешті виплатили іпотеку. Тарас взяв кредит на позашляховик, а через рік купили невелику машину Олені. Прийшов час задуматися про дітей. Мати Тараса почала питати — чому їх немає?
— Погасимо кредити — тоді й подумаємо, — відповів він.
— Твоя Олена знов щось придумає. Не доживу я до онуків…
— Лено, у всіх наших друзів уже є діти. Нам теж пора, — після розмови з матір’ю Тарас спробував поговорити з дружиною.
— Які діти? Я не можу зараз кинути роботу. Мене нарешті підвищую!
— Народиш — залишишся з дитиною вдома.
— Пропонуєш мені стати домогосподаркою? Ні, дякую.
Незабаром Олену діІ от тоді вони з Тарасом жили щасливо, виховуючи донечку і з кожним днем усвідомлюючи, що справжнє кохання приходить тоді, коли його найменш очікуєш.
