УЖ ЗАМУЖ НЕВТЕРПЕЖ
Марійці дуже хотілося щасливо вийти заміж. Нещасливо вона вже «ходила».
Був синко Богдан, двадцяти років.
Давним-давно чоловіка спіймали на нечуваній зраді. Марійка повернулася з відрядження на день раніше. Застала його напівроздягненого, коли він старанно застилав ліжко у їх спальні. А найкраща подруга на кухні варила каву в її халаті!
Класика жанру! Розлучення було миттєвим. Подругу-зрадницю викреслила з життя назавжди. Марійка не вникала в брудні деталі. Є провина буде й кара. Виставила чоловіка з речами за двері, синові заборонила з ним спілкуватися. Тоді їй не було й тридцяти.
З тих пір минуло більше десяти років. Марійка встигла захистити спочатку кандидатську, потім докторську.
І в сорок років стала доктором філологічних наук. Очолювала кафедру у педагогічному університеті.
Її цінували як фахівця. Усі десять років самотності Марійка не втрачала надії знайти господаря своєму серцю. Вважала, що ще зарано вязати шкарпетки та вишивати хрестиком.
Претендентів вийшло чимало. Та до берега її душі так ніхто й не пристав. Один кавалер після першої зустрічі одразу запросив Марійку заміж. Позичив грошей («Ми ж майже родина…») і зник. Другий шукав матір своїм дітям. Удівець. Відразу запросив до себе. Попросив приготувати сніданок для всієї його родини. Марійка не очікувала такого «гарячого» прийому, але пообідала діток. Їх було троє: від мало до зовсім малечі.
Повернулася додому, заплакала. Їй стало шкода тих дітей, їхнього батька. Він сам, як сирота. Та тягнути на собі цю ватагу Марійка не змогла би. «Може, я егоїстка», виправдовувала себе.
Варіантів з кожним роком усе меншало. І коли Марійка вже зовні розгубила надію, на обрії зявився Він.
Студент-єгиптянин. Рашиду було двадцять вісім. Колись він навчався в групі Марійки, був її студентом. Після університету залишився в місті, відкрив невисокий бізнес.
Якось Марійка заїхала на АЗС заправити авто. Рашид виявився власником тієї заправки.
Заговорили, згадали університет, посміялися. Він дав їй свою візитку. Хто знає І Марійка почала раз на тиждень завітати до Рашида, а заодно заправляти машину. Він почав проявляти увагу.
Запрошував у ресторан, на концерт симфонічної музики. Марійка ніяковіла і не вірила в щирість колишнього студента. Відмовлялася.
Та Рашид не відступав. Вона памятала його відрізнявся від інших старанністю. Він чудово говорив українською. Був непередаваним східним красунком. Усі дівчата на факультеті озиралися, коли він проходив повз, і зітхали йому вслід. Марійка згадала, як колись Рашид подарував їй різьбну шкатулку. Усередині лежала записка.
Прочитавши, вона почервоніла, потім зблідла. З гнівом розірвала листа на дрібні шматочки. Він написав: «Викладачко Марійко, я вас люблю!»
Вона подумала, що це жарт. Сунула шкатулку назад у руки Рашиду і втекла.
Наступного дня він постукав у її кабінет:
Вибачте, я не хотів вас образити. Ви мені дуже подобаєтесь.
Марійка прийняла вибачення:
Добре, Рашиде, ідіть на заняття.
До кінця навчання він не наближався, лише поглядав украд
