**ЩОДЕННИК НЕВТЕРПЕЖНОЇ**
Дуже хотілося мені знайти щасливий шлюб. Нещасливий у мене вже був.
Синок Тарас, двадцяти років, давно виріс.
Колись чоловіка спіймали на неймовірній зраді. Я повернулася з відрядження на день раніше. Застала його напівголого, як він старався застелити ліжко у нашій спальні. А моя найкраща подруга на кухні варила каву в моєму халаті!
Класика! Розлучення було миттєвим. Подругу-зрадницю видалила з усіх контактів. Не стала розбиратися в брудних деталях. Є провина буде й покарання. Виставила чоловіка за двері, синові заборонила з ним спілкуватися. Тоді мені не було й тридцяти.
З тих пір минуло більше десяти років. Встигла захистити спочатку кандидатську, потім докторську.
У сорок стала доктором філологічних наук. Очолювала кафедру в педагогічному університеті.
Мене цінували як фахівця. Усі ці роки самотності я не втрачала надії знайти гідного супутника. Вважала, що ще зарано вязати шкарпетки та вишивати хрестиком.
Претендентів на руку й серце було багато. Але до мого берега так ніхто й не пристав. Один залицяльник одразу після першої пори запропонував одружитися. Позичив грошей («Ми ж майже родина») і зник. Другий шукав матір для своїх дітей. Вдівець. Запросив до себе додому, попросив приготувати смачну вечерю для його родини. Я не була готова до такого гарячого прийому. Але вечерю приготувала, діточок нагодувала. Їх було троє одне менше за інше.
Повернулася додому, заплакала. Мені стало шкода тих дітей, їхнього батька. Він сам, як сирота. Але тягнути на собі цю ораву я не змогла б. «Може, я егоїстка?» виправдовувалася я.
З роками варіантів ставало все менше. І коли я вже зовсім втратила надію й хотіла поставити жирну крапку в цих марних історіях, на горизонті зявився Він.
Студент-тунісець. Фаріх, йому було 28. Колись він навчався у моїй групі. Після університету залишився у місті, відкрив невеликий бізнес.
Якось заїхала на АЗС заправити машину. Фаріх виявився власником тієї заправки.
Заговорили, згадали університет, посміялися. Він дав мені свою візитку. Чому б і ні? І я почала раз на тиждень заїжджати до Фаріха, а заодно заправитися. Він почав проявляти увагу.
Запрошував у ресторан, на концерт класичної музики. Я соромилася й не вірила в щирість колишнього студента. Відмовлялася.
Але Фаріх не відступав. Я памятала його він різко виділявся серед інших старанням і працьовитістю. Гарно говорив українською. Незрівнянний східний красен
