30 травня 2025 року
Сьогодні я знову відчула, як коло життя замкнулося в коло. Мій чоловік подав на розлучення і, мов би в жарт, повернувся до колишньої дружини.
Я завжди вважала себе майстром у грі під назвою кохання. Та реальність навчила мене, що кожен крок має свою віддачу, і рано чи пізно доводиться розплачуватись.
Одружилася у 25 років – не надто рано, не надто пізно. Прагнула уникнути повернення в свій рідний провінційний селище, де кожен крок під наглядом, і залишилась у місті Київ. Тут я могла смакувати анонімність, про яку давно мріяла.
Парубок подруги…
Мова йде про Сергія. Високий, кареглазий, хлопець моєї школярки Ольги. Це лише підпалювало в мені азарт завоювати його. Сергій, здавалося, теж не проти грати в таємний флірт за спиною Ольги.
Тож, граючи, ми почали зустрічатись, поки він ще був з Ольгою. Я не ставила собі меж у знайомствах і відкрито про це говорила. Сергій знав, що я не єдина в його житті, а він сам не був вільним, чи не так?
Одного разу Сергій побачив, як я виходжу з машини іншого чоловіка. Дочекавшись, поки той поїде, він підбіг до мене і сказав, що треба поговорити. Він заявив, що не хоче ділити мене з іншими, що не уявляє себе з іншою жінкою, крім мене. Запропонував розірвати стосунки з Ольгою і будувати спільне життя. Ідея сподобалась, адже вирішувала питання житла і давала змогу задовольнити надмірну гординю Ольги.
Ми почали жити разом, але через кілька тижнів мені стало нудно; захотілося різноманіття і гострих відчуттів. Це зрозуміло стало, коли я випадково зустріла Ігоря – одного зі своїх колишніх, з яким у нас були веселі часи. Ми випили каву, розслабились і опинились у його квартирі. Це було весело і освіжаюче. Через два тижні повторили, і так почали зустрічатись задля задоволення, без зобов’язань.
Поступово я повернулася до старого способу життя, зустрічаючись з різними чоловіками. Зрештою я залишила Сергія, залишивши нотатку: «Більше не хочу жити разом». Просто, без пояснень.
Неочікуваний поворот…
Через місяць я дізналася, що вагітна. Злякана, я повернулася до Сергія. Дізнавшись про вагітність, він запропонував шлюб. Я погодилась, не відчуваючи шаленої любові, а вважаючи це найпростішим і найрозумнішим рішенням. До того ж це дозволяло уникнути повернення в нудне провінційне селище.
Через рік після народження сина я знову завагітніла – ще один хлопчик. Догляд за двома маленькими дітьми і ведення господарства поглинали весь мій час. Сергій багато працював, був амбіційним і часто залишався допізна. Можливо, він просто не поспішав додому до роздратованої дружини і галасливих дітей. Я була важким товариством: втомлена, роздратована, без вільної хвилини. Чекала повернення Сергія, щоб розповісти про свої скарги.
Але… довелося розплатитися.
Можливо, ви питаєте, хто батько мого старшого сина. Сергій чи хтось із колишніх? Я вважала це неважливим. Можливо, Сергій, а можливо й ні. Говорила собі: «Усі помиляються, я була молода, це не нарочно…»
До сьогодні не знаю, хто батько мого старшого сина, і навряд чи коли‑небудь дізнаюсь. Усі вірять, що це Сергій – і він сам, і син, і наші близькі.
А чи має це значення, якщо Сергій все одно перестав піклуватись про дітей? Не тому, що сумнівався в їх батьківстві. Одного вечора, коли дітям було чотири і два роки, я повернулася додому і знайшла лист: «Я подаю на розлучення. У нас нічого не виходить».
Ми розлучились. Тепер я одна виховую дітей. Сергій сплачує аліменти, яких ледь вистачає. Принаймні, він залишив нам квартиру – живемо в ній, доки діти не досягнуть повноліття.
А Сергій все ж одружився… на Ользі. І тепер вони чекають першого малюка.
