У пошуках ідеального весілля
Олена поправляла останню лілею в арці, вдихаючи солодкуватий аромат квітів, які збирала до півночі. Весільний шатер у саду сяяв білизною, як сукня нареченої, а її композиції — троянди, піони, евкаліпт — нагадували живопис. Це було весілля Марії, її подруги з дитинства, і Олена вклала в нього всю душу, ніби прикрашала власне свято.
— Олено, ти де? — голос Марії, дзвінкий і трохи нервовий, порушив ранкову тишу. — Мама вже їде, а в нас ще нічого не готово!
— Я тут, Марічко, — Олена витерла руки об фартук і вийшла з шатра. — Арка готова, столи майже завершені. Усе за планом.
Марія, у спортивному костюмі й з розкуйовдженим пучком, виглядала так, ніби не спала тиждень.
— Ти впевнена, що рожеві піони — це нормально? Мама вчора дзвонила, казала, що в їхній родині завжди були білі квіти. Традиція, розумієш.
Олена відчула, як пальці стиснулися на секаторі у кишені.
— Ми ж обговорювали, Маріє. Рожеві піони — твоя ідея. Ти хотіла, щоб було ніжно, але не нудно.
— Так, але мама… — Марія завагалася, тереблячи край рукава. — Гаразд, пізніше вирішимо. Головне, щоб вона не влаштувала сцену.
Двері авто грюкнули, і з білого позашляховиОлена повернула голову й побачила, як із машини вийшла Ганна Іванівна, мати нареченої, у суворому костюмі кольору слонової кістки, її погляд, гострий як лезо, пробігся по шатру й зупинився на квітах.
