Мама, коли тато з командировки повернеться? — тужкливим голосом запитала семирічна Марія.
— Ніколи, — коротко й навіть безжально відповіла Оксана, бентежена бувшим чоловіком.
— Як це? Він помирав?! — з жахом спитала дівчинка, поглянувши на матір широко відкритими очами, що вже сльозами замиготіли.
— Ні, не помирав! Найжитішій! Просто він більше не потребує нас. У нього тепер нова сім’я й інша дочка, яку він полюбить. А тебе він покинув! — знову різко відповіла жінка, що зсередини розчавлялася образою й заздрістю.
…Оксана й Олег одружилися, коли їм усього було за двадцять. Через кілька місяців в молодому сім’ї з’явилася дочка Марія. Жили вони в комунальці, з грошима завжди було туго. У Оксани лиш мати. Батьки Олега померли, коли ще він був сиротою. Три роки до свого більшовічня парень жити в інтернаті. Коротше, чекати підтримки молодій сім’ї було не звідки.
Оксана сиділа з маленькою дочкою в декреті. Олег працював зміну, а щоб якось вижити, часто брав додаткові роботи. Дома чоловік був рідко, через що нерідко виникали суперечки:
— Як ти зможеш піти на роботу, а я тут без тебе весь день і з дитиною, і в магазин ходити, і кухню впорядковувати! — знову ворушилася Оксана.
— Люсь, я ж не на веселках, а працюю! Щоб як швидше стати власником житла! — виправдовувався Олег.
— Не знаю, що там у вас на нічних змінах! Працюєш чи ще що робиш… — не змилювалася Оксана.
…Тільки через 6 років сім’я змогла відкласти гроші на невеличку «однушку». Марія вирирала, уже ходила в дитсадок, і Оксана змогла взятися на роботу. Справжньою виглядало, що всі проблеми, тяготи й недорозуміння тепер навік залишаться в минулому. Але насправді все обернулося інакше. Ні тіплі відносини, ні довіра між чоловіком і дружиною так і не з’явилися. Навпаки,вони й далі сварилися, а суперечки й дрібні пасінки виникали буквально на ровному місці.
Одного дня Олег повернувся з нової нічної зміни.
— Кран в санвузлі треба відремонтувати, — сказала Оксана на привичному тоні, збирала дочок до дитсадка, побачивши чоловіка в прихожій.
— Я зремонтую. І ще хотів з тобою поговорити… — трохи розгублено відповів Олег.
— Що ще? — недовольно зиркнула Оксана.
— Люсь, я хочу розійтися, — спокійно сказав Олег.
— Що?! — перепитала Оксана, бо не зразу зрозуміла, що почула.
— Розійтися. Я. Хочу. — чітко повторив Олег.
Оксана мовчала, і на кілька секунд у квартирі стояла тиша.
— Мам, мені ці сандали надягати? — спитала Марія.
— Ці. Іди, одягайся в прихожій. Зараз виходим, — сухо відповіла Оксана дочці.
Олег збирався продовжити розмову.
— Ми живемо як вовк і ведмідь. Нічого хорошого вже не вийде. А в мене є інша жінка, і вона вагітна, зрозуміло? Я люблю її, і не хочу мучити ні тебе, ні себе. Взагалі, я бажаю брати участь у житті дочки. Мені здається, що так буде розумно. — продовжував Олег.
— Щоб вечором, коли ми повернемося, тебе й твоїх речей в квартирі вже не було. Чітко? Отак буде розумно! — вирішено відрізала Оксана, взяла дочку за руку і вийшла в офіс.
Поки ще входова дверей взагалі не замкнулися, Марія оглянулася назад і дивилася на тата, що залишився в прихожій. Тоді ще ні маленька Марія, ні сам Олег не знали — це була їхня остання зустріч, останній погляд.
Щоб уникнути скандалу й подальших звинувачень, Олег справді зібрав речі, і в той же день переїхав до своєї обраної. Оксана сама подала на розлучення, і в цей період відправила дочку до бабусі — до своєї матері в село.
Півна пролунала навесні і все літо Марія провела в бабусі. Восени дівчинка мала ходити в перший клас. У середині жовтня Олег прийшов на роботу до Оксани. Хотів обговорити, що потрібно купити дочці для школи, домовитися, щоб разом відвести Марію в перший клас.
— Ти алименти перевів? Перевів! Це достатньо. А дочку свою я в школу сама відведу! У тебе тепер інша дружина і інша дочка! Туди й іди! — відповіла Оксана.
— Люсь, я не відмовляюся від дочки. Сказав, що буду піклуватися, — намагався пояснити Олег.
— Ще чого! Марію ти більше не побачиш! Я квартиру продала, на роботі справи закінчила. Марія йде в школу в іншому місті, і ми живемо там. А тобі порада на прощання — намагайся так, щоб я тебе більше не бачила.
З цими словами Оксана пішла, залишивши Олега стояти в розуміннях.
Виявилось, що жінка не шутила. Справді вирішила почати життя спочатку. Хотіла назавжди видали з життя все, що пов’язувало з неудачним шлюбом. Незважаючи на те, що Оксані важко було це визнати, в шлюбі вона справді ніколи не відчувала себе щасливою. Розлучення від обох супругів пішло на користь. Однак гордовитість і самолюбство не дозволили Оксані признатися в цьому. Вона відчуває себе брошеній і ображеною, тому намагалася заподіяти бывшому чоловіку біль.
Спочатку Оксана казала дочці, що батько просто поїхав в командировку. А потім прийняла зовсім іншу, мерзотливу тактику. Заверила дівчинку, що батько покинув її, що знайшов іншу жінку і тепер любить інший дитину.
Через кілька років Оксана вдруге вийшла заміж. Чоловік попався багатий, щиро полюбив і Оксану, і Марію. Ніколи не жаль було грошей. Сім’я жила в розкоші. В скорому Марія дійсно почала вважати батька неудачником, як про нього завжди розповідала мати.
Сергій, так звали другого чоловіка Оксани, виховував дівчинку як родну. Завжди дарував дорогі подарки, намагався виконати будь-яке бажання. Марія не знала бід, і швидко зовсім перестала думати про свого батька.
Згодом від спільних знайомих Оксана дізналася, що у Олега в другому шлюбі народилася дочка. За словами знайомих, сім’я жила добре й дружно. Але, коли дівчинці минуло сім років, її молоду дружину Людмилу раптово захворіла й померла. Говорили, що від онкології спалила буквально за три місяці…
Узнати цю новину, Оксана в серці призабавилася.
— Ось, що треба кому! Вона розрушила нашу сім’ю, і за це отримала кару. Тепер її дочка є сиротою, а Марія на морі розслабляється і у все доступна, — казала Оксана подрузі.
…Пройшло ще кілька років. Марія виріс, потрапив в університет і захотів жити окремо. Родичі купили її однокімнатну квартиру. Про свого батька вона ніколи не згадувала.
Одного дня дівчина подзвонила матір.
— Маріє, твій батько помер. Похорон відбудеться після завтра. Я не поїду, а ти сама вирішуй, — спокійно сказала Оксан.
— Я також не поїду, — сухо відповіла Марія…
…Весь вечір Марія не могла заснути. Розглядала, як у дитинстві гуляла з батьком у парку, як вони вечором грали й дивилися мультфільми, як батько розповідав казки. Усє це було в її дитинстві. Протилежні емоції мучили дівчину. У останню мить вона змінила рішення, й поїхала в місто дитинства, щоб в останній траєкторії провести батька, якого не бачила багато років…
Чоловік помер в автомобільній катастрофі, тому поховали його у закритому гробу. Марія не могла уявити його обличчя, яке було зараз. На похоронах вона помітила плачущу підліткову дівчину. Непросто було здогадатися, що це її сестра з батьком.
— Дівчинку тільки рукостискання, в інтернат, бо родних вже не має… — Марія випадково почула розмову двох жінок на поминках.
Дівчина поглянула на сестру. Несчастна нічого не іла, сиділа за столом, то й легко, витираючи сліз з лиця.
«Завдяки їй батько покинув сім’ю. Це вона винна!» — подумала про себе Марія і поглянула на сестру. В той момент дівчинка підняла очі. Уперше погляди сестер зустрілися. Марія швидко перевела погляд, вийшла з-за столу, і через кілька секунд опинилася на вулиці. Їй ніскільки не було жаль сестру. Марія була сильно упевнена, що ця дівчинка зіпсувала їй дитинство…
…З похорон проходив майже рік. За цей час Марія не раз думала і про батька, й про доля молодшої сестри.
— Мам, чому батько ніколи не приїздив до мене в гості, на день народження? — якось запитала Марія у матір.
— Хто б його пустив?! І адреси я йому, паскудником, не дала! — привичним різким тоном відповіла Оксана.
— Значить, він просто не міг приїхати. Значить ти його не пускала, не дала нам говорити…
— Маріє, що за розмови. Він завжди був як мямун. І помер так само нелюбимо! — вирішено відрубала Оксана…
…Через кілька днів після цього Маріє знову поїхала в рідне місто, щоб навідати могильку батька. З’ясувалося, що на місці поховання товариші Олега встановили пам’ятник. Маріє тривожно прийшла до могили. З фотографії на пам’ятнику на неї дивився батько. Марія збила його погляд, точно живий. Несподівано вона вспомнила ту сцену з дитинства, коли в останній раз вони з батьком дивилися один на одного.
Дівчина дізналася, що її молодша сестра по батькові називається Нестя. У дівчинки не залишилося найближчих родичів, тому по рішенню органів опіки, її відправили в місцевий інтернат. Дівчина з’ясувала адресу установи, набрала солодкостей і приїхала до сестри…
Марію стояла в холі інтернату, коли п’ятнадцятирічна Нестя спустилася по сходах і здивовано оглянулась по боках — дівчинку ніхто ніколи не навідував. Не згадуючи одне одному, сестри обійшлися і замоклися в сльозах.
…Незважаючи на протести матері, Маріє твердо вирішила оформити опіку над молодшою сестрою. Навіть перевернулась на заочне відділення і знайшла роботу. Всякий рік знадобився, щоб зібрати необхідні документи й добитися установки опіки.
…На другу річнину смерті батька сестри приїхали на кладовище разом. Вони стояли напроти пам’ятного місця і дивились на батькову фотографію. А він с фотографії дивився на них і, казався, щось дівчинка зі смішком махала рукою… так, ніби живий.
Живий навіть після смерті — це й було постійне урок. Бо справжнє спокій і любов не зникають з неба. Вони живуть у серці, навіть при смерті рідних.
