**Щоденник**
Життя моє не склалося. З усіх боків. Ну, окрім одної речі моєї доньки. Проблеми є, звісно, але не страшні, можна вирішити. А в усьому іншому…
Ти з жиру бєшся, постійно каже мені бабуся, тобто моя мама. Ось глянь, Оленка з своїм чоловіком бються, як кошенята, мене твій батько не раз і не два під руку зачіпав, а я в тому самому платті ходжу вже рік…
Мені одразу робиться і соромно, і боляче. В її словах відчувається докір ніби я їй плаття не можу купити. Та на що? Антін гроші взагалі перестав давати, кручуся, як риба в сітках, на собі економлю, а все одно не вистачає. Мама ніби між іншим промовляє, але надто вже часто.
Ось, сусідчина Марянка своїй доньці і нові тапочки принесла, і халат з базару, гарний, зітхає мама.
Мам, зараз грошей немає, Настунька в інституті вчиться, треба її одягати, щоб не гірше за інших, виправдовуюсь я.
Та я й не прошу, здігується плечима мама й іде. То чайник поставити, то з холодильника щось дістати. Відходить від розмови, я бачу їй неприємно мати таку невдаху доньку.
А ти озирнись! Свекруха тебе не гризе, між іншим, завжди гарними грішми вітає, продовжує мама.
Так, свекруха не гризе вона жере цілими шматками. Чоловік після її відвідин тиждень зі мною не розмовляє, дивиться, як на слимака в тарілці з олівє, так само огидно. А все вона. Вміє налаштувати. Бувають такі люди хвалять так, що краще б одразу послали, щиро хоча б, а не ця лицемірна луна: «Звісно, у Іринки справ багато, коли тобі сорочку як слід випрасувати?» Або: «Ти в мене такий красень, такий молодець! Одружився на простій дівчині і носа не задираєш! Добре, що Настунька в тебе пішла. Ох, лихо, якби донька на Іринку була схожа!» І головою так похитає, ніби співчуває. Крапля по краплі слово за словом, будь-хто загордиться й корону на лобі поправить. Антін і гордився, і дивився на мене, як багач на жебрачку.
Ось, у Тетянки кобелина з кожною спідницею крутиться, продовжує мама свій «психотерапевтичний» сеанс.
Та й Антін зраджує, не стримуюся я. Весь його офіс про це знає, він навіть особливо не ховається!
А ти терпи! Подумаєш, разок кудись завернув, нагуляється повернеться.
Довго вже «повертається», плачу я, згадуючи і помаду на комірі, і чужі волосини, акуратно намотані на гудзики піджака, і незнайомі духи. Антін навіть не намагався приховувати, сміявся: «Хочеш терпи, а ні ділимо квартиру, і гайда в нове життя! Кому ти там така сіра й убога потрібна?»
Чому я це терпіла? Приниження, тижні мовчання, коли він просто дивився на мене з огидою, навіть «дякую» не казав. Я була для нього прислугою, безкоштовною. Я казала йому, що моїх заробітків не вистачає, доньці потрібні і телефон, і компютер, та й діти зараз усі гарно одягнені. Він лише посміхався і радив мені знайти роботу «погіднішу», казав, що платить за квартиру й утримує машину і цього цілком достатньо. Одного разу я не витримала:
Твою Тетянку ти утримуєш! Добрі люди про твої подарунки розповіли! Їй діаманти, а нам з донькою…
Не встигла договорити він дав мені ляпаса. Не дуже боляче, але сам факт… Ніби я опинилася в страшному фільмі, і ось-ось зявиться добрий лицар і врятує мене, або підуть титри, і все скінчиться. Антін стояв переді мною, стиснувши губи, очі холодні, скажені, байдужі.
Подруги скаржилися на чоловіків, мовляв, інколи бють. Я не розуміла як можна вдарити жінку, чоловіка, дитину, собаку чи кішку? Ударити, якщо на тебе напали, якщо життя в небезпеці зрозуміло. Але вдарити лише тому, що я посміла щось сказати? Так, я кричала. А що мені залишалося? Він холодно і розраховано доводив мене до крику, щоб потім виглядати чистеньким. «Це не я, це вона істеричка». Я жила з цим лише через одну річ я все ще любила його і не хотіла відпускати. З кожним роком ця дурна надія ставала слабшою, і я таки дозріла до розлучення.
Що тут почалося! Свекруха вперше стала на мій бік. Сказала: «Або я, або ніхто». Я їй не повірила, але Антіна щось проняло звик слухати маму. Прийшов, навіть хризантеми мої улюблені приніс, сказав, що помилився і любить лише мене. «Любить»! Це слово він ледь вичавив. Ми обидва знали, що це неправда, але я вирішила обдурити себе і повірити. Я сподівалася, що він опамятається. Я зробила зачіску, манікюр, позичила в мами грошей і купила нову білизну. Усі дурні поради з жіночих журналів я виконала на «відмінно». Та вони не спрацювали, бо коли тебе не люблять байдуже, які на тобі труси й якого кольору нігті.
Зате ти заміжня, казала мені сам
