Три жінки, одна кухня і ні краплі миру
— Отже. Понеділок — за мною. Вівторок — маму. Середа — Галина Петрівна. Четвер — я знову, — чітко розписала Олена листок у клітинку. — А у вихідні — як буде.
— Чудово, — кивнула її мама, Марія Петрівна, ховаючи задоволену посмішку. — Ось і порядок настав.
— Угу, до першого борщу, — буркнула свекруха, Галина Петрівна, — ви, дівчата, лише на папері сильні.
Олена проігнорувала. Вона була втомлена. Півроку під однією стелею з двома мамами — це не життя, а серіал без кнопки «паузa».
Все почалося після народження Варі. Марія Петрівна приїхала «на пару місяців допомогти». А свекруха Галина Петрівна ніде не зникала: жила з ними з самого початку. «Куди я підуть, коли син одружився?» — її коронна фраза.
Квартира — трьохкімнатна, а за відчуттям — лялькова. Самій місця не вистачає, а ще й три господині.
— Хто поставив порожню банку з огірками назад у холодильник? — вимовила Галина Петрівна о десятій ранку.
— Я! — вигукнула Марія Петрівна з балкона. — Там маринад! На розсольник!
— Ой, які ми господарки, — підкреслила свекруха. — Розсольник я варю лише у середу. Сьогодні вівторок. Мій день!
— Я просто хотіла допомогти, — фыркнула мама.
— А я не просила!
— А я ж просила, — Олена поставила Варю в манеж. — Мам, нехай кожен варить, коли треба. Не будемо порушувати графік. Інакше знову буде, як минулого разу: три борщі за день і ніхто посуду не помив.
— Нічого, з’їли ж! — не вгамувалася Галина Петрівна. — А я за вами потім півгодини плиту відтерла. У мене, між іншим, тиск!
Чоловік Олени, Ігор, у такі миті або бігав на пробіжку, або надягав навушники. Говорив, що у нього важливі дзвінки, та Олена знала — він просто не знав, що робити. Вибирати сторону? Неможливо. Ображати всіх — легше сховатися.
— Олено, поговори з чоловіком, — шепотіла Марія Петрівна, коли Ігор вийшов із кухні. — Нехай каже мамі, щоб вона не втручалася. Її внук теж, між іншим.
— Мам, ти теж втручаєшся, — тихо відповіла Олена.
— Ну а як інакше, коли бачу, що все валиться з рук? Хто гуляє з Варею? Хто купив їй нові черевички? Хто вчора вночі прав?
— Мам, досить. Ми не на змаганнях.
Але змагання були. Усі троє: Олена, її мама і свекруха — щодня боролися за статус «головної жінки в домі». А Ігор… Ігор намагався не потонути.
Одного вечора на кухні вибухнув справжній бій.
— Я попереджала, що середа — мій день! — кричала Галина Петрівна. — Чому знову ваша каструля на плиті?
— Тому що я зайнята дитиною і не маю часу підлаштовуватися під ваш дебільний графік! — спалахнула Марія Петрівна.
— А хто вас просив лізти в наш дім?
— Наш дім?! Та я, між іншим, відремонтувала кухню, поки ви мандрували турпоїздками по Карпатах!
— А у вас, Маріє, на все один відповідь — «я все зробила». Тож ви, можливо, ще й внучку народили?
Олена влетіла в кухню саме тоді, коли борщ — той самий, «не по графіку» — шумно вилився через край на плиту.
— Досить! — закричала вона. — Приберіть обидві каструлі! Завтра буде суп‑пюре з терпіння!
Обидві матері одночасно замовкли.
— Я не піхотинець між двома фронтами, зрозуміли? Я людина! Жінка, у якої, між іншим, гормони скачуть, грудь болить, дитина не спить, а бажання щось варити — нуль! — голос задрімав. — Досить!
Вона вийшла в ванну, зашипіла двері. Там було тихо, і лише в цій тиші до неї дійшло: ні одна з них — ні мама, ні свекруха — не винна. Вони просто не вміють відпускати.
Наступного дня вона оголосила: буде спільне прання. Адже білизна постійно плутається, шкарпетки зникають, а рушники навпаки — треба розкласти все по місцях. Як дорослі.
— Ось і добре! — схвалила мама. — Інакше свої халати вже знайти не можу.
— А я — свої простирадла! — підхопила свекруха.
На кухні натягнули мотузку і розвісили білизну: у кожного — своя прищепка. Олена мила підлогу, Вара спала, а її мама і свекруха сиділи поруч на табуретах, втомлено дивлячись на вішалки і мовчали.
— Я ось думаю, — першою заговорила Марія, — а що я взагалі тут роблю? Дочка вже доросла. Навіщо я лізу?
— Щоб не бути однією, — тихо сказала Галина Петрівна. — Ми, мов на пенсію вийшли і все. Далі — лише очікування. А з дітьми — відчуття життя.
Марія кивнула. Мовчали.
— Я сама, між іншим, з трьома дітьми сиділа. І ніхто не допомагав. А тепер — ніби шанс все зробити інакше. Правильно.
— А я — по‑своєму правильно, — усміхнулася Галина Петрівна. — У мене все суворо: розклад, контроль. Інакше безлад починається.
— А може, Олена сама розбереться? — обережно сказала Марія. — Ми ж не змагаємося?
Олена вийшла з ванни і заст
