Того вечора я затрималась на кухні довше, ніж зазвичай. Сергій уже спав, а я не могла відірватися від телефону – листала виписку з нашої спільної карти. Щось було не так.
«Сімдесят тисяч… ще п’ятдесят… і ось це», — пробурмотіла я, ковтнувши холодний чай. «Що це має значити?»
Порахувала в калькуляторі – майже півмільйона гривень за три місяці. Сльози підморгали в очах, бо я знала, що у нас з Сергієм різне ставлення до грошей, але це вже було інше.
Я вже збиралась лягати, коли не втрималась. Сіла на край ліжка і крикнула:
«Сергій, ти спиш?»
«Мм?», – підняв голову з подушки. «Що сталося?»
«Дивлюсь виписку по нашій картці… Можеш пояснити, куди йдуть усі наші гроші? У таких кількостях?»
Сергій миттєво сів на ліжко, почервонівши. У темряві я бачила, як він труськає обличчя – звичка з університетських років, коли не хотів говорити правду.
«Олено, ти ж знаєш… у Дмитра зараз важка ситуація. Він стартує бізнес, я трохи допомагаю», – сказав він.
«Трохи?», – простягнула я телефон. «Подивись сам. Це «трохи» чи «ціле мільйон?»
«Слухай», – спробував він обійняти мене, а я відсунула. «Все це тимчасово. Дідусь отримає назад, брат мій…»
Знаю його вже п’ятнадцять років – безкінечні схеми, обіцянки, що повернуть гроші. Спочатку криптовалюта, потім мережевий маркетинг, а потім… ми чистимо борги і вдаємо, що нічого не сталося.
«Добре», – підвела я. «Спи. Завтра поговоримо».
«Олено, не сердься», – його голос став прохальним. «Він мій брат. Я не можу його залишити».
Вийшовши з кімнати, я вимкнула чайник, який цілком уже кипів. У голові крутилося: «То я та, кого кидають під автобус?»
Тоді телефон тихо завібрав – ще одне сповіщення про переказ. Я лише вимкнула його. Це було схоже на чорну кішку, що підкралася до кутка: не бачиш, а відчуваєш.
Наступного ранку я прокинулась рано навмисно, приготувала Сергію його улюблену каву, зібрала ланч на роботу. Він блукав по квартирі, намагаючись знайти мій погляд, а я мовчки спостерігала. Це був лише початок. Або… я не хотіла думати про «або».
Тиждень потому, коли я збирала білизну, знайшла в кишені Сергієвого піджаку аркуш паперу. Підняла його – на ньому був логотип банку.
Сіла на край ліжка. Це був договір кредиту на 1 200 000 гривень, підписаний місяць тому.
Вуха запищали. Я пам’ятаю, як стискала аркуш, намагаючись вдихнути глибоко. «Не може бути… він не міг… без мого відома…»
Сергій прийшов додому, як завжди, о сьомій. Я почула, як він зняв взуття у коридорі, ключі дзижчали.
«О, ти вже вдома?», – вигукнув він, заглянувши в спальню. «Я думав…»
І зупинився. Я все ще сиділа на краю ліжка, переді мною лежав договір.
«Що це?», – його голос був сухим. «Поясни мені».
Сергій притулився до дверного проєму, мовчачи. Тільки щелепа тремтіла.
«Про що цей кредит? Чому я дізнаюся про це так…», – підвела я. «Чому я дізнаюся про це… так?»
«Олено…»
«Не називай мене так!», – я різко вигукнула. «Мільйон! Ти взяв мільйон і не сказав! Це наші спільні гроші! Як ти міг?»
«Що я мав робити?», – підвищив голос він. «Ти не зрозумієш! Дмитро терміново потрібні гроші, ситуація…»
«Яка ситуація?», – розчавила я договір. «Ще один його «геніальний» бізнес? Або ставки? Або нова фінансова піраміда?»
Сергій мовчав. Я бачила, як тремтять його пальці.
«Ти розумієш, що зробив?», – підвела я ближче. «Ми копили на ремонт, на відпочинок, Марічка йде в коледж наступного року! А ти…»
«Я думав, що все продумав!», – майже закричав він. «Дмитро обіцяв повернути за три місяці з відсотками!»
Я розсміялася гірко:
«Обіцянка? Сергію, прокинься! Коли він коли‑небудь дотримував слово? Коли він повертав хоч одну копійку?»
Тиша лягла в кімнату. Чутно було капання крану. Тік‑тік‑тік, наче годинник відраховує залишок нашого сімейного часу.
«Знаєш, що найгірше?», – шепотіла я. «Не кредит. Не гроші. А те, що ти збрехав мені. Щодня, хвилину за хвилиною… дивився в очі і брехав».
Сергій зітхнув, ніби його вдарили:
«Я не брехав! Я просто… не сказав».
«Правда?», – підняла я договір. «І це? «Не сказав»? Ти чекав, поки я поїду до мами на три дні! Навмисно все так влаштував, щоб я не дізналася!»
Він мовчав. Що сказати? Правда болюча, колюча, не сховаєш її красивими словами.
«І скільки
