12 листопада
Сьогодні я знову відчула, що в цьому домі я – чужинка. Три місяці шлюбу навчило мене, що навіть після весільної ночі я залишаюсь лише гостем під дахом Моро́зових.
— Мамо, перестань, — підсунув мене Андрій під столом, стискаючи мою руку. — Зоря – чудова дружина.
— Чудова? — підняв брову мій тесть, не відводячи погляду від планшета. — Сину, ти міг би вибрати доньку нашого партнера, а приніс додому… вчительку.
Його слово звучало, ніби я вчинила щось ганебне. Я хотіла підстрибнути і вийти, та Андрій тримав мене. — Тату, я кохаю Зорю. Хіба це не головне?
— Кохання, — підсміхнулася теща Галина Михайлівна. — У нашому колі шлюби будуються на інших підставах. Але ти завжди була романтиком.
Її погляд був холодний, від простого блузки до акуратно заплетених волосся. Вона оглядала мене, ніби я була недостойна.
— Зоря, — її голос став надто солодким, — чим саме ти займаєшся в школі?
— Літературою та українською мовою, — відповіла я спокійно.
— О, література! — вона розмахнула руками. — Тож ти цілодобово читаєш казки дітям?
— Мамо! — підвищив голос Андрій.
— Я лише цікавлюсь твоєю професією, — сказала вона, не стихаючи. — Ти розумієш, у яку сім’ю ти вийшла? У нас є свої стандарти.
Я випила чай, намагаючись виграти час. У горлі з’явився комок, та я тримала голос рівним:
— Я розумію, Галино Михайлівно. Я намагаюся відповідати вашим вимогам.
— Намагаєшся? — вона засміялася. — Ти навіть не уявляєш, що означає бути дружиною Моро́зової. Це не типові батьківські збори.
Тесть кивнув, а Андрій стискав мою руку ще сильніше.
— Досить, — сказав він суворо. — Зоря – моя дружина, і я прошу вас ставитися до неї з повагою.
— Повага заробляється, — відкладав тато планшет. — Поки що я бачу лише амбіції сільської дівчини, яка добре вийшла заміж.
Сльози піднімалися в очах, але я змусила себе посміхнутись. Не можна показувати слабкість – вони на це й чекали.
— Я не сільська дівчина, Михайле Петровичу. Я народилася і виросла у Києві, так само, як і ви.
— Київ? — підняла брову Галина Михайлівна. — Який саме район, якщо не важко запитати?
— Оболонь.
Вони обмінялися поглядами, і в їхніх очах спалахнула тріумфальна іскра. Для них Оболонь означала все, що низько. — Розумію, — промовив тесть. — Головне, щоб ти знала своє місце в нашій родині.
— Яке місце? — Андрій не міг стриматися.
— Місце дружини, яка повинна відповідати статусу чоловіка, — різко перебила її Галина Михайлівна.
Тиждень пролетів у напруженій тиші. Андрій вибачався перед батьками і обіцяв поговорити, та я знала, що це марно.
У їхніх очах я залишатимусь назавжди чужкою з Оболонь, яка прагне їхніх грошей. Смішно, що вони навіть не здогадуються, що я закохалася в Андрія ще до того, як дізналася про його багатство.
Ми познайомились у книжковій крамниці, сперечались про Достоєвського, сміялись над однаковими жартами. Тоді він був просто хлопцем у потертих джинсах з добрими очима.
У четвер вранці теща подзвонила, коли я готувалась до уроків.
— Зоря, завітай о четвертій. Потрібно серйозно поговорити.
Тон обіцяв погане. Я залишила останні уроки раніше, хоча директор підкинув суворий погляд – семестр, контрольні на підході.
Але сім’я важливіша, говорила я собі, хоча всередині охопив неприємний холод.
Моро́зовий особняк зустрів мене глухою тишою. Персонал зник; навіть домогосподарка Марина не з’явилася.
Галина Михайлівна чекала в вітальні – ідеальна зачіска, дорогий костюм, холодна усмішка.
— Сядь, Зоря. Чай?
Я похитнула головою. Горло стискалося так, що навіть крапля води не проходила.
— Довго думала, як сказати це, — вона відклала спину в кріслі, вивчаючи мене. — Ти не дурна, розумієш, що цей шлюб – помилка.
— Помилка для кого? — відповіла я спокійніше, ніж очікувала.
— Для всіх. Особливо для Андрія. Він успадкував імперію, а ти… — вона скривила обличчя. — Ти тягнеш його вниз.
Гнів піднявся, мов хвиля. Скільки ще принижень я повинна терпіти? Але я мовчала, дозволяючи їй говорити.
— Я готова зробити пропозицію, — Галина Михайлівна нахилилась вперед. — П’ять мільйонів гривень за розлучення. Тихо, без скандалів. Скажи Андрію, що ти більше не кохаєш його.
— Ні.
— Десять мільйонів.
— Галино Михайлівно, я не на продаж.
Її обличчя спотворилося. Маска благородної леді зірвалася, виявивши справжню натуру.
— Тоді слухай уважно, — голос став холодним, як лезо. — Якщо хочеш залишитись у цій сім’ї, пам’ятай: ти повинна служити моєму чоловікові, готувати, прибирати, виконувати
